Смерть на Нілі. Агата Кристи

звернувся до високого довгов’язого юнака, який відчинив двері й запитально глянув на нього:

      – Поклич містера Джима, будь ласка.

      Джим Фанторп увійшов до кімнати й запитливо поглянув на свого дядька. Старший чоловік підняв на нього погляд, кивнув і крякнув:

      – Угу, нарешті.

      – Ви мене кликали?

      – Просто глянь на це.

      Юнак сів і потягнув до себе стос паперів. Старший спостерігав за ним.

      – Ну?

      Відповідь не змусила чекати:

      – Щось це підозріло, сер.

      Старший партнер фірми «Кармайкл, Грант і Кармайкл» знову характерно крякнув. Джим Фанторп перечитував лист, який щойно прибув авіапоштою з Єгипту:

      «…Якось дивно писати діловий лист у такий день. Ми провели тиждень у готелі “Менахауз” і з’їздили до Файюма. Післязавтра попливемо теплоходом по Нілу до Луксора й Асуана, і, можливо, аж до Хартума. Сьогодні вранці ми пішли в агентство Кука по квитки, і кого першого я там зустріла? Мого американського опікуна Ендрю Пеннінґтона. Здається, ви бачилися з ним два роки тому, коли він приїжджав до мене. Я навіть не знала, що він у Єгипті, а він не знав, що там я. Він навіть не знав, що я одружена! Лист, у якому я писала про шлюб, мабуть, його не застав. Власне, він теж плистиме тим же пароплавом по Нілу, що й ми. Оце так збіг! Дякую за все, що ви зробили, попри вашу зайнятість. Я…»

      Юнак саме збирався перегорнути сторінку, коли містер Кармайкл забрав у нього лист.

      – Це все, – сказав він. – Решта не має значення. Ну, що думаєш?

      Його небіж на мить замислився, а потім сказав:

      – Що ж, гадаю, це не збіг.

      Дядько схвально кивнув.

      – Хочеш поїхати до Єгипту? – гаркнув він.

      – Вважаєте, це необхідно?

      – Думаю, не варто гаяти час.

      – Але чому я?

      – Подумай, хлопче, добре подумай. Ліннет Ріджвей тебе не знає, як і Пеннінґтон. Якщо вилетиш літаком, можеш встигнути.

      – Мені… мені це не подобається, сер. Що я зможу вдіяти?

      – Уважно за всім спостерігай. Нашорош вуха. Думай, якщо маєш чим. А при необхідності – дій.

      – Мені це зовсім не подобається.

      – Хай так, але ти повинен це зробити.

      – Це… так необхідно?

      – Я впевнений, – сказав містер Кармайкл, – для нас це життєво важливо.

      ХІІ

      Поправляючи тюрбан з місцевої тканини, яку вона огорнула довкола голови, місіс Оттерборн роздратовано буркнула:

      – Я справді не розумію, чому нам не поїхати до Єгипту. Мене вже верне від Єрусалима.

      Оскільки її дочка промовчала, вона додала:

      – Можеш хоча б відповісти, коли я запитую.

      Розалі дивилася на фотографію в газеті. Під нею був підпис:

      «Місіс Саймон Дойл, до заміжжя добре відома як світська красуня Ліннет Ріджвей. Містер і місіс Дойли проводять відпустку в Єгипті».

      – Мамо, то ти хочеш поїхати до Єгипту? – спитала Розалі.

      – Так, хочу! – гаркнула місіс Оттерборн. – Я вважаю, що до нас тут безцеремонно ставляться. Моя присутність тут – це реклама для них, мені мали б дати спеціальну знижку. Коли я натякнула на це, вони повелися нахабно, дуже нахабно. Я сказала