Смерть на Нілі. Агата Кристи

продати Вуд-холл. Він так дбав про те місце.

      Тім придушив своє бажання заперечити. Хто він, зрештою, щоб судити? Натомість юнак задумливо сказав:

      – Знаєш, гадаю, тут твоя правда. Ліннет запросила його приїхати й подивитися, що вона зробила з маєтком, але він навідріз відмовився.

      – Звичайно. Їй слід було добре подумати, перш ніж його запрошувати.

      – Здається, він заповзявся на неї, щось бурмоче собі під ніс щоразу, коли її бачить. Не може пробачити, що вона заплатила найвищу ціну за той трухлявий сімейний маєток.

      – А ти геть не зрозумієш? – різко запитала місіс Аллертон.

      – Чесно кажучи, ні, – спокійно сказав Тім. – Навіщо жити минулим? Для чого чіплятися за те, що вже пройшло?

      – А що пропонуєш натомість?

      Він знизав плечима.

      – Мабуть, сильне захоплення. Щось нове. Радість незнання того, що чекає нас день у день. Замість того щоб успадковувати непотрібний шматок землі, радіти, що можеш заробити гроші сам, своїм розумом і здібностями.

      – Тобто успішна угода на фондовій біржі!

      Він розсміявся.

      – Чому б ні?

      – А якби таку ж суму на фондовій біржі ти втратив?

      – Матусю, це доволі нетактовно. І сьогодні зовсім недоречно… То як щодо Єгипту?

      – Ну…

      Він з усмішкою перервав:

      – Усе домовлено. Ми ж обоє завжди хотіли поїхати до Єгипту.

      – Коли ти пропонуєш їхати?

      – О, наступного місяця. Січень там – найкращий час. Насолоджуватимемося чудовим оточенням у цьому готелі ще кілька тижнів.

      – Тіме, – докірливо мовила місіс Аллертон, а тоді винувато додала: – Боюся, я обіцяла місіс Ліч, що ти супроводжуватимеш її до поліцейського відділка. Вона не говорить іспанською.

      Тім нахмурився.

      – Через її каблучку? Криваво-червоний рубін коновалової дочки. Вона й далі наполягає, що його вкрали? Я піду, якщо хочеш, але тільки змарную час. Вона просто наробить прикрощів якійсь бідолашній служниці. Я чітко бачив перстень на її пальці, коли вона заходила в море того дня. Він зісковзнув у воду, а вона навіть не помітила.

      – Вона впевнена, що залишила його на туалетному столику.

      – Та ні. Я бачив це на власні очі. Та вона дурепа. Як і кожна жінка, яка гордовито заходить у море в грудні, вдаючи, що вода тепла, бо в ту мить яскраво світить сонце. У будь-якому разі огрядним жінкам треба заборонити купатися: вони просто огидні у своїх купальних костюмах.

      – Гадаю, мені слід відмовитися від купання, – пробурмотіла місіс Аллертон.

      Тім голосно фиркнув.

      – Тобі? Та ти втреш носа більшості молодих дівчат!

      Місіс Аллертон зітхнула й сказала:

      – Шкода, що тут так мало молоді.

      Хлопець рішуче похитав головою.

      – А мені – ні. Нам з тобою тут і без незнайомців добре.

      – Ти хотів би, щоб Джоанна була тут.

      – Ні, – його голос несподівано прозвучав твердо. – Тут ти цілком помиляєшся. З Джоанною цікаво та весело, але вона мені не надто подобається. Якби вона була поруч, то діяла б мені на нерви. Я радий, що її тут немає.