Смерть на Нілі. Агата Кристи

– зауважте, я цього не визнала, – що тепер удієш? Минулого не зміниш. Треба прийняти речі такими, як вони є.

      Пуаро кивнув.

      – У вас ясний розум. Так, минулого не повернути. Слід сприймати все, як воно є. І деколи, мадам, це все, що можна зробити, – прийняти наслідки минулих вчинків.

      – Ви хочете сказати, – мовила дівчина недовірливо, – що я нічого не можу вдіяти, геть нічого?

      – Майте сміливість визнати це, мадам. Така моя думка.

      Ліннет повільно продовжила:

      – А не могли б ви… поговорити з Джекі… з міс де Бельфор? Напоумити її?

      – Так, це я можу. Я поговорю з нею, якщо хочете. Але не чекайте багато. Мені здається, мадемуазель де Бельфор так одержима цією ідеєю, що її ніщо не переконає.

      – Але ж ми можемо бодай щось зробити, щоб вибратися з цієї складної ситуації?

      – Звісно, ви можете повернутися в Англію, облаштуватись у власному будинку.

      – Навіть тоді, думаю, Жаклін може поселитися поряд, щоб я бачила її щоразу, прогулюючись садом.

      – Це правда.

      – Крім того, – додала дівчина, – не думаю, що Саймон погодиться на втечу.

      – А як він ставиться до всього цього?

      – Він лютує, дуже лютує.

      Пуаро задумливо кивнув.

      Ліннет запитала з благанням у голосі:

      – Ви… ж поговорите з нею?

      – Так, авжеж, та гадаю, я нічого не доб’юся.

      – Джекі така непередбачувана! – різко сказала Ліннет. – Ніколи не знаєш, чого від неї чекати!

      – Ви згадали про її погрози. Розкажіть про них докладніше.

      Ліннет знизала плечима.

      – Вона погрожувала… е-е… убити нас обох. Вона іноді дуже запальна, у ній є романська кров.

      – Я розумію, – серйозно відповів Пуаро.

      Дівчина знову звернулася до нього з благанням.

      – Ви візьметеся за мою справу?

      – Ні, мадам, – сказав він суворо. – Я не виконуватиму ваше доручення. Я робитиму все можливе в інтересах людства. Лише це. Ця ситуація дуже складна й небезпечна. Я зроблю все, що можу, щоб залагодити справу, але не певен, що є шанси на успіх.

      Ліннет Дойл повільно мовила:

      – Але моїх інтересів ви не відстоюватимете? – Ні, мадам, – сказав Еркюль Пуаро.

      Розділ четвертий

      Еркюль Пуаро знайшов Жаклін де Бельфор, коли вона сиділа на каменях, що височіли над Нілом. Він був майже впевнений, що дівчина ще не лягала і він знайде її неподалік у саду.

      Вона сиділа, підтримуючи долонями підборіддя, і навіть не озирнулася, почувши, що він наближається.

      – Мадемуазель де Бельфор? – запитав Пуаро. – Дозвольте трохи поговорити з вами.

      Жаклін ледь повернула голову. Слабка усмішка заграла на її вустах.

      – Звичайно, – сказала вона. – Ви мсьє Еркюль Пуаро, так? Спробую вгадати. Ви тут на прохання місіс Дойл, яка обіцяла вам щедру винагороду, якщо ви виконаєте її доручення.

      Пуаро сів на лавку біля дівчини.

      – Частково ваші припущення правдиві, – відповів він, усміхаючись. – Я щойно говорив з місіс Дойл, але я не прийняв від неї винагороди,