Смерть на Нілі. Агата Кристи

прийде зло… Так, зло неминуче прийде… Воно ввійде у вашу душу й поселиться там. Отоді його вже не проженеш.

      Жаклін не зводила очей із детектива. У її погляді промайнуло вагання.

      – Я… не знаю…

      Та раптом у неї вирвалося:

      – Ви не зможете зупинити мене!

      – Ні, – сумно погодився Еркюль Пуаро. – Я не можу вас зупинити.

      – Навіть якби я зібралася вбити її, ви не зможете зупинити мене.

      – Ні, якщо ви готові заплатити цю ціну.

      Жаклін де Бельфор засміялася:

      – О, я не боюся смерті! Зрештою, для чого мені жити? Звісно, ви переконані, що це неправильно – вбити людину, яка завдала тобі болю, навіть якщо забрали все, що в тебе було в цьому світі.

      Пуаро відповів твердо:

      – Так, я вважаю, що вбивство не можна виправдати.

      Жаклін знову розсміялася.

      – Тоді ви мали б схвалити мій нинішній план помсти. Бо, бачте, поки він працює, я не застосовуватиму револьвера. Але я боюся… так, інколи я боюся, що в момент запалу… захочу завдати їй болю: проштрикнути ножем чи прикласти мій любий невеличкий револьвер до її скроні, а тоді… натиснути на гачок… Ой!

      Детектив аж здригнувся від вигуку.

      – Що сталось, мадемуазель?

      Вона повернула голову та почала вдивлятися в тіні.

      – Хтось… стояв он там. Та його вже нема.

      Еркюль Пуаро різко роззирнувся. Місце здавалося безлюдним.

      – Схоже, крім нас, тут нікого, мадемуазель.

      Він піднявся.

      – У будь-якому разі я сказав усе, заради чого прийшов. На добраніч.

      Жаклін також встала. У її голосі відчувалося благання.

      – Ви ж розумієте, що я не можу зробити те, про що ви просите?

      Пуаро похитав головою.

      – Ні, тому що ви можете! Завжди є шанс! Ваша подруга Ліннет теж мала можливість стриматися… Та вона її проігнорувала. А тоді, дозволивши втягнути себе в подібну затію, людина вже не має жодного шансу.

      – Жодного шансу… – луною озвалася Жаклін де Бельфор.

      Вона на мить задумалася, тоді з викликом підняла голову.

      – На добраніч, мсьє Пуаро.

      Він сумно похитав головою і піднявся за нею стежкою до готелю.

      Розділ п’ятий

      Наступного ранку, коли Еркюль Пуаро виходив з готелю, щоб прогулятися містом, до нього підійшов Саймон Дойл.

      – Доброго ранку, мсьє Пуаро.

      – Доброго ранку, мсьє Дойл.

      – Збираєтеся в місто? Не проти, якщо пройдуся з вами?

      – Ні, звичайно. Для мене це задоволення.

      Двоє чоловіків разом вийшли за ворота й попрямували в прохолодний затінок садів. Саймон витяг з рота цигарку й сказав:

      – Наскільки я розумію, мсьє Пуаро, дружина говорила з вами вчора ввечері.

      – Саме так.

      Саймон Дойл трохи нахмурився. Він належав до людей дії, яким важко чітко висловлювати свої думки словами.

      – Мене тішить лиш одне: ви дали їй зрозуміти, що в цій справі ми зовсім безсилі.

      – Звісно, усе абсолютно законно, – погодився Пуаро.

      – Певна