Смерть на Нілі. Агата Кристи

підняв брови.

      – Е… доволі незвична… помста.

      – Дуже незвичайна, дуже сміховинна! Але й дратівлива.

      Вона прикусила губу.

      Чоловік кивнув.

      – Так, можу уявити. У вас, як я розумію, медовий місяць.

      – Так. Це сталося… вперше… у Венеції. Вона зупинилася в «Даніеллі». Я подумала, що це збіг. Досить неприємно, і все. Потім ми зустріли її на борту судна в Бриндізі. Ми… ми зрозуміли, що вона пливе в Палестину. Ми залишили її (як нам здавалось) на судні. Але коли приїхали в готель «Менахауз», вона вже була там і чекала на нас.

      Пуаро кивнув.

      – А тепер?

      – Ми поплили по Нілу пароплавом. Я майже очікувала побачити її на борту. Її там не виявилось, тож я подумала, що вона перестала поводитися так… так по-дитячому. Але коли ми прибули сюди, виявилось, що вона… вона тут, чекає на нас.

      Пуаро якусь мить розглядав співрозмовницю. Вона все ще чудово володіла собою, але кісточки на пальцях її руки, якою дівчина оперлася на стіл, побіліли.

      – І ви боїтеся, що переслідування може тривати? – запитав він.

      – Так. – Ліннет на мить замовкла. – Звичайно, усе це так по-дурному. Жаклін робить із себе посміховисько. Я здивована, що в ній немає гордості… чи гідності.

      Пуаро зробив застережливий жест.

      – Трапляється, мадам, що гордість і гідність не мають значення. Є інші, сильніші почуття.

      – Так, можливо, – нетерпляче погодилась Ліннет. – Але що, заради Бога, вона з цього матиме?

      – Не завжди суть у тому, щоб щось отримати, мадам.

      Щось у його тоні розсердило Ліннет. Вона почервоніла й швидко сказала:

      – Маєте рацію. Не варто обговорювати мотиви. Важливо, щоб це припинилося.

      – І як ви гадаєте, це можна владнати? – запитав Пуаро.

      – Що ж… природно, що ми з чоловіком більше не терпітимемо цієї принизливої ситуації. Має бути якась правова допомога в таких випадках.

      Дівчина говорила роздратовано. Пуаро задумливо подивився на неї, а тоді запитав:

      – Вона погрожувала вам публічно? Ображала вас словесно? Завдала фізичної шкоди?

      – Ні.

      – Тоді, чесно кажучи, мадам, я не знаю, що ви можете вдіяти. Якщо молода жінка розважається тим, що подорожує в різні місця, і це ті місця, де перебуваєте ви з чоловіком, eh bien[15], то й що? Повітря – безкоштовне для всіх! Вона не втручається у ваше особисте життя. Адже ці зустрічі завжди ж відбуваються в людних місцях?

      – Тобто я нічого не можу вдіяти?

      У голосі Ліннет звучала недовіра.

      Чоловік спокійно відповів:

      – Наскільки я розумію, геть нічого. Мадемуазель де Бельфор діє законно.

      – Але… але це просто бісить! Думка, що доведеться це прийняти, – нестерпна!

      Пуаро сухо сказав:

      – Я вам співчуваю, мадам, тим більше, як мені здається, вам не часто доводиться з чимось миритися.

      Ліннет насупилася.

      – Але ж повинен бути якийсь спосіб покласти цьому край, – пробурмотіла вона.

      Пуаро знизав плечима.

      – Ви

15

Гаразд (фр.).