Смерть на Нілі. Агата Кристи

про нього…

      Здавалося, вона занурилась у якісь роздуми. Обоє чоловіків поруч із нею одразу ж розгубилися.

      Пуаро прямував у кінець тераси, коли його покликали.

      – Сідайте, мсьє Пуаро. Який чудовий вечір!

      Він прийняв запрошення.

      – Mais oui, Madame[12], просто прекрасний.

      Він ввічливо всміхнувся місіс Оттерборн, яка сиділа загорнута в чорний шифон і з таким смішним тюрбаном!

      Місіс Оттерборн продовжувала говорити високим, скигливим голосом:

      – Тут чимало знаменитостей, еге ж? Сподіваюся, скоро про це напишуть у газетах. Знамениті красуні, відомі письменниці…

      Вона розсміялася з награною скромністю.

      Пуаро радше відчув, а не побачив, як похмура й насуплена дівчина навпроти нього пересмикнулась і ще щільніше стиснула губи.

      – Ви пишете зараз роман, мадам? – запитав він.

      Місіс Оттерборн знову неприродно хихикнула:

      – Я стаю страшенно ледача. Мені таки треба попрацювати. Мої читачі стають надзвичайно нетерплячі, як і мій видавець, бідолаха. Пише листи з благаннями! І навіть шле телеграми!

      Пуаро відчув, що дівчина в темряві знову засовалася.

      – Зізнаюся вам, мсьє Пуаро, що я тут частково через місцевий колорит. «Сніг у пустелі» – це назва моєї нової книжки. Сильно… Наводить на роздуми. Сніг у пустелі… тане з першим жагучим подихом пристрасті.

      Розалі встала, щось пробурмотіла й зникла в темряві саду.

      – Треба бути сильним, – продовжила місіс Оттерборн, енергійно трясучи тюрбаном. – Мої книги не кожному по зубах. Їх можуть навіть заборонити в бібліотеках, але байдуже! Я пишу правду. Так, секс! Мсьє Пуаро, чому всі бояться сексу? Це ж рушійна сила Всесвіту! Ви читали мої книжки?

      – На жаль, ні, мадам! Розумієте, я рідко читаю книжки. Моя професія…

      – Мушу подарувати вам примірник «Під фіговим деревом», – твердо наполягла місіс Оттерборн. – Думаю, ви визнаєте його значущість. Роман відвертий, але правдивий!

      – Дуже приємно, мадам. Із задоволенням прочитаю.

      Місіс Оттерборн на якийсь час замовкла. Вона нервово крутила довге намисто, двічі обмотане навколо шиї. Жінка похапцем зиркала в різні боки.

      – Може, я збігаю та принесу вам книжку.

      – О, мадам, благаю, не хвилюйтеся. Пізніше…

      – Ні, ні. Це не проблема, – вона встала. – Я хотіла б вам показати…

      – Що там, мамо?

      Раптом біля неї з’явилася Розалі.

      – Нічого, люба. Я просто хотіла принести мсьє Пуаро книжку.

      – «Під фіговим деревом»? Я принесу.

      – Ти не знаєш, де вона, любонько. Я піду.

      – Я знаю, де вона.

      Дівчина швидко перетнула терасу й увійшла в готель.

      – Мадам, дозвольте мені привітати вас із прекрасною донькою, – сказав Пуаро, трохи вклонившись.

      – Розалі? Так, так, вона гарненька. Але характер складний, мсьє Пуаро. Не співчуває хворій. Завжди думає, що краще знає. Вважає, що їй більше відомо про моє здоров’я, ніж мені самій…

      Детектив жестом покликав офіціанта,

12

Так, мадам (фр.).