Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

про це, Трубецькой одразу ж звернувся до жителів Зінькова з умовляннями «великому государю служити та проти зрадника Івашки Виговського, черкасів і татар стояти міцно та мужньо, на спокусливі листи Івашки не спокушатися» та перебрався до Путивля, ближче до українського кордону.

      17 березня Виговський був змушений зняти безплідну облогу добре укріпленого Зінькова та повернутися в Чигирин. Змучене зимовими кампаніями військо потребувало перепочинку. І, крім того, необхідно було підготуватися до нового походу, який був невідворотний.

      «Жодні перемовини не дадуть користі й не приведуть до примирення – Олексій сам оголосив мені війну та ніколи нічим не поступиться, втім як і я – йому, – міркував Іван, повертаючись додому. – Він лише тягне час, щоб висотати моїх козаків, а потім знищити. Господи, якби ж то поляки не зрадили та прийняли угоду! Боже, благаю Тебе, допоможи!»

      У березні мав відбутися сейм, на якому шляхта повинна була затвердити Гадяцьку угоду. Але приїзд Беневського в січні запевнив Івана, що не все так гладко зі схваленням цієї угоди. Тому стривожений гетьман задля захисту інтересів України відправив послами у Варшаву свого рідного брата Федора Виговського та Григорія Лісницького, який усе ще вважався миргородським полковником.

      Розділ VI

      Кара на двох

      Зірки горять, а де ж зоря,

      Що долею озветься?

      Я кличу знов свою любов,

      Вона навік є в серці.

В. Кудрявцев. Стожари

      Наприкінці березня Лесь за дозволом Гуляницького приїхав погостювати додому. Про це полковника попросив Яць, бо дуже хотів побачити небожа. Усю зиму Лесько разом з козаками Гуляницького сумлінно воював, тому зрадів можливості побачити рідних. Тим паче настало відносне затишшя: козаки обмежувалися лише дрібними сутичками з москалями.

      Але вдома Лесь не знаходив собі місця. Його гнів на Олесю поступився місцем нестерпній тузі за нею. Він уже був ладен пробачити їй відмову, аби тільки обняти, притиснутися до її грудей, відчути, як вона пестливо гладить пальчиками його обличчя, а потім палко цілує. Ця туга висотала Леся душевно та фізично – він змарнів, схуд і мало чим цікавився в житті. Навіть став менш прискіпливий до своєї зовнішності, чого раніше нізащо б не допустив.

      Яків уважно спостерігав за небожем і бачив, що того щось мучить. Але що? Звичайно, у таку безглузду причину втечі від Джулая старий не повірив. І розумів, що небіж не розкаже правди. Тому потайки давно написав Федору листа, де прямо запитав, чому Лесько поїхав із Черкас. Федір, по-своєму витлумачивши від’їзд похресника, дав відповідь, яка цілком вдовольнила цікавість Якова. Проте старий хитрун мовчав, вирішивши почекати, коли небіж не витримає й поскаржиться. Але Лесько вперто мовчав, тому Яць не витримав і одного дня приступив до «допиту».

      – Лесю, я вирішив тебе оженити, – діловито почав Яць. – І вважаю, що тобі непогано підійде донька Філімоновича.