Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

православ’я. Але невже Олексій забув, що я присягав йому на дружбу, а не на те, щоб його воєводи володарювали українськими містами та панували над моїм народом? Ніколи того не буде! І не буде ради в Переяславі! Я ніколи не допущу цього, щоб ви за своїм смаком настановляли козакам гетьманів!

      – Ти ж із Шереметєвим мир уклав! Ти ж присягу приніс, а тепер збираєш військо проти його пресвітлої величності! Татар і ляхів кличеш! Ти зрадник! – вигукнув розлючений Булгаков.

      – Угу. Уклав. Але чого ж Шереметєв не пішов з Києва, якщо хотів миру? Чому Ромодановський узявся пустошити Задніпров’я й розпоряджається там, наче це він гетьман? Невже ти гадаєш, що ці двоє свавільничають без відома царя? Це Олексій віддав їм такий наказ. Ще й Трубецького з військом збирається прислати, і не бреши мені, що це для війни з Польщею чи для приборкання свавільників. Запам’ятай: я буду гнати ваших воєвод, поки вистачить сил тримати в руці шаблю! Іди геть з очей моїх!

      Після цієї аудієнції обидва посли за вже встановленим звичаєм опинилися під арештом.

      І в цей же день у Переяслав несподівано завітав Станіслав Беневський, якого прислав король Ян Казимир. Івана цей візит насторожив, тому він вирішив спочатку прийняти поляка таємно. Приймав він Станіслава в тому самому залі переяславського замку, у якому торік на нього тиснув Хитрово, вимагаючи поступок в обмін на булаву.

      – За якою справою приїхав, Станіславе? – минаючи етикет звернення, довірчо запитав Іван, ледь Беневський встиг присісти в крісло навпроти нього.

      Беневський гірко всміхнувся і, трохи повагавшись, заговорив:

      – Я приїхав з дорученням, яке, передчуваю, буде неприємним вашій милості. Угода, підписана восени, не влаштовує більшість шляхти…

      – Я вже пішов на суттєві поступки, – перебив його Виговський, зрозумівши, що Беневський приїхав відновити торг щодо незручних для Польщі умов.

      – Так, але ваша ясновельможна милість має розуміти, що зроблені поступки не суттєві та не влаштовують ані шляхту, ані короля. І, крім того, серед церковних прелатів панує неабияке обурення через вимогу скасування унії.

      – Моя милість ясно висловилася ще під Гадячем: Україна приєднується до Речі Посполитої як Велике князівство Руське, як вільне до вільних і рівне до рівних. І унія має бути скасована! Подобається це гоноровим панам чи ні, але на менше я не погоджуюся.

      – Мосцепане[13] гетьмане, справи дуже погані, – зітхнув Станіслав. – Якщо до укладення нашої угоди вона мала чимало прихильників, то нині, після оголошення узгоджених умов, навіть її прихильники обурені. Такою, яка вона є зараз, сейм її не ухвалить. Навіть можливість нашого альянсу опинилася під загрозою зриву.

      – А хіба не ти майже клявся мені, що король і шляхта приймуть ці пункти? Отже, ти брехав? – спокійно запитав Іван.

      – Я роблю все, що в моїх силах, і переконую всіх незадоволених. Але я нічого не можу вдіяти.

      – Станіславе, мій народ здобув собі свободу

13

Звернення трапляється в документах тієї епохи й рівнозначне французькому «монсеньйор».