Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

відпустив Булгакова та Байбакова, передавши Олексієві листа, в якому відверто заявив, що, бачачи явне небажання царя бути Україні добрим союзником та другом, як за Хмельницького було, змушений був укласти союз із Річчю Посполитою. «Прошу твою величність сприйняти цю звістку без гніву й не намагатися щось змінити силою. Бо інакше проллється велика кров серед православних на радість усіх неприятелів», – писав Виговський.

      Утім, рішучості та твердості Івана було замало. Він знову рушив військо до Лохвиці, щоб іще раз спробувати вибити звідти Ромодановського. Навіть забрав з-під Києва більшу частину польського війська. На щастя, Шереметєв був практично знешкоджений – місцину навколо Києва щільно оточили козацькі війська, і москалі не мали змоги збирати харчові стації з населення, через що в них почався падіж коней. Але сам Ромодановський, скориставшись коротким перепочинком перед другою облогою, повернувся до Бєлгорода. Його замінив князь Куракін зі свіжими силами.

      Сподіваючись стримати прихід Трубецького та змусити його боронити власну землю, Виговський наказав Гуляницькому, якого призначив сіверським наказним гетьманом, робити наїзди на московські села та містечка. Козаки з прикордонних сотень охоче пустошили ті місцини, грабуючи та забираючи людей у полон. З цією ж метою тритисячний козацько-татарський загін напав на Путивль, проте штурмувати його не став. Сам Гуляницький не давав спокою самозванцю Безпалому, який перебував у Ромнах. До того ж відважному Грицьку без бою здалося містечко Сміле, яке належало цареві.

      Але в самого Виговського ратні справи йшли не так вдало. Під Лохвицю він відправив Юрія Немирича та Івана Скоробагатенка. Розпочалася велика битва, яка тривала з ранку до полудня. Козакам вдалося зламати опір кінноти, яка була слабкою ланкою в москальському війську, розсіяти її так, що, тікаючи, москалі потовкли своїх же піхотинців. Усе військо Куракіна змушене було тікати та засісти за фортечними стінами Лохвиці. Потім москалі розповідали у своє виправдання, що ця «прикрість» сталася через невправність вождів.

      Немирич і Скоробагатенко тричі штурмували Лохвицю, але марно. На жаль, у веденні війни під захистом фортечних стін москалі були дуже вправні.

      Залишивши частину війська під Лохвицею, Виговський рушив на буремний Миргород та обложив його, сподіваючись повернути місто під свою владу. На четвертий день облоги до Виговського явився миргородський протопіп Пилип з повинною: містяни та сам Степан Довгаль, послухавшись гетьманських універсалів і його, попа, вмовлянь, бажали здатися на милість гетьмана. Поміркувавши, Іван вирішив спочатку вислухати Довгаля.

      Гетьман і заколотник з’їхалися так, щоб їх бачили і миргородці з мурів міста, і гетьманці. З Довгалем явилася вся верхівка полку та війт з урядниками. Навіть полкові корогви принесли на знак покори!

      – Мій ясновельможний пане гетьмане, – почав Довгаль. – Дослухавшись твоїх умовлянь, а також умовлянь панотця Пилипа, я прошу вибачити мені та всім