Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

палацу Кремля були майстерно розписані золотими квітами, химерними й вигадливими, які перемежалися із зображеннями гербів земель, захоплених Московією. А ще ці квіти були обрамленням для золотого орла, намальованого над оббитим червоним оксамитом царським троном, який дивився в різні боки своїми неприродними головами, немов видивляючись ворогів цього другого Романова на троні Московії. А з такої ж червоненької стелі з трикутними арками дивився Спаситель на престолі, оточений московськими святителями, насупленими й непривітними, немов їх обурювала ця розкіш, яка приголомшує своєю варварською пишністю, через що й вабить до себе. А можливо, таке враження справляв присмерк, який створювали кольорові скельця у стрілчастих, вузьких вікнах.

      Проте чотирьох бояр ця розкіш не вражала, бо вони неодноразово милувалися нею. Адже в Престольну палату, яка сполучалася з опочивальнею царя, могли входити лише найближчі бояри. Тому цього лютневого дня тут зібралися Борис Іванович Морозов, царський вихователь і свояк; Ілля Данилович Милославський – тесть[15] і царя, і Морозова; князі Микита Іванович Одоєвський та Яків Кудентович Черкаський. Але навіщо цар їх покликав, вони не знали. І обговорювати це побоювалися через близькість спальні, де Олексій за своєю звичкою спав після обіду.

      Ілля Милославський, старий і згорблений, тулився до гарячої грубки, викладеної кахлями з червоним візерунком, та кутався в багату шубу. Морозов задивився у вікно. А два князі сиділи на лавці вздовж стін, позираючи на двері царської опочивальні, оббиті позолоченою шкірою.

      Рипнули двері, які вели до Соборної палати, і в них прослизнув думний дяк Алмаз Іванов. Бояри зі злобою покосували на дяка, якого не любили за нешляхетне походження та велику довіру царя. А Алмаз незворушно шмигнув ближче до царського трону.

      Невдовзі двері спальні відчинилися, і вийшов цар Олексій. Бояри миттєво схопилися та схилилися в поклоні.

      Усупереч манірному давньому етикету Олексій пропустив обряд цілування його руки та дозволив усім сісти: усе-таки це були найближчі люди. Залишився стояти тільки Алмаз, але лише тому, що розташувався по праву руку Олексія. Бояри вичікувально дивилися на царя, знемагаючи від цікавості, що ж таке могло статися, що через цю раду побожний Олексій за своєю звичкою навіть на вечірню не пішов.

      – Я зібрав вас усіх тому, що мені необхідні ваші поради, – почав Олексій. – На сьогодні моєю головною турботою є Мала Русь. Івашка зрадив мене, уклавши угоду з Польщею, – він відверто написав мені про це в листі, який привіз Булгаков, нахабно вимагаючи від мене не гніватися на нього. І розпочав проти мене похід. І вельми вдало! Його козаки пустошать мої прикордонні землі, захопили Сміле, напали на Путивль та багато дворянських маєтків спалили й пограбували. Кримський хан і польський король прислали Виговському війська в поміч. Шереметєв обложений у Києві, але дізнався, що в Білій Церкві стоїть лях Чарнецький[16] з чималим військом, а невдовзі Тетеря приведе ще війська від короля. І доносили мені, що татарські орди йдуть під Тамбов і Козлов. Але

15

Морозов був одружений з рідною сестрою цариці Марії Милославської.

16

Прихід війська Чарнецького в поміч гетьманові Виговському був дезінформацією, якій повірив воєвода.