Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

слово:

      – Бо він обіцяв подбати про мого братика, якому треба чоловіче виховання та місце в житті. І слова свого Михайло дотримав. Я розумію, що вам усім, порядним і побожним, не подобається наш шлюб. Але мені це байдуже! Я щаслива з Михайлом, як ніхто з вас!

      – Брешеш, дитинко. Ти вже нещасна, а в майбутньому гірко пошкодуєш про це заміжжя. Коли йдеш за чоловіка з користі, то невдовзі він остогидить, як собаці – редька.

      – А тобі яке діло? – крізь зуби процідила Олеся, ледь стримуючись, щоб не послати Катерину до біса.

      – Чому ти не схотіла з Лесем миритися? – відверто запитала Катерина. – Адже він писав тобі, бажав помиритися.

      – Що?! – вигукнула Олеся так голосно, що її почули на протилежному кінці столу.

      Катерина уважно подивилася на неї та, дочекавшись, коли на них перестали звертати увагу, неголосно запитала:

      – Хіба Михайло не віддавав тобі листа від Леся?

      – Якого листа? – видихнула Олеся, відчуваючи, як у скронях почала пульсувати кров.

      – За тиждень до вашого весілля Лесь прислав листа, а я попросила Михайла віддати його тобі. Я знала, що ви зустрічаєтеся потайки, бо Федір був проти. Він навіть лаявся з Лесем через тебе, як повернувся з Полтавського походу. Але Лесик усе одно бігав до тебе. І поїхав лише через сварку з тобою. А потім охолов і хотів помиритися, якщо надіслав лист. Але, вочевидь, Висоцький обдурив нас обох, бо наступного ж дня оголосив про ваше весілля. Господи, дівчинко, що з тобою? – злякалася Катерина, бо Олеся побіліла, мов полотно.

      – Зі мною все добре, – глухо вимовила молода жінка. – Вибач, пані, але мені треба йти, – і швидко підвелася й вибігла геть.

      Катерина підхопилася та кинулася за нею. Фена, яка уважно спостерігала за ними, теж побігла слідом.

      Олеся, вискочивши з шинку, зупинилася. У голові гуло, а у вухах дзвеніло. «Господи, але чому він так? Навіщо обдурив мене?» – прошепотіла Олеся. По щоці скотилася сльоза. Але швидко просохла.

      – Олесю, почекай! – пролунав позаду голос. – Куди ти йдеш? Тобі ж зле!

      Олеся озирнулася – до неї підбігли Фена та Катерина. Молода жінка нахмурилася, а потім твердо пообіцяла:

      – Не турбуйся, пані, я не видам тебе, – і, щоб уникнути розпитувань, квапливо пішла вулицею в сірі лютневі сутінки.

      Фена нахмурилася, а потім міцно вхопила Катерину вище ліктя й прошипіла:

      – Що ти їй наговорила, стара злидне? Кажи!

      – Нічого, Фено, – покірливо мовила жінка та гірко зітхнула. – Нічого, окрім правди.

      І, вивільнившись, пішла в шинок. Насуплена Фена пішла слідом. «Нічого. Згодом Олеся мені все розповість», – вирішила вона.

      Повернувшись додому, Олеся усамітнилася в спальні, поки не увійшов Михайло.

      – Що трапилося, кохана? – запитав він, запалюючи каганець. – Чому сидиш у темряві? Невже хтось із того курника насмів тебе скривдити?

      Олеся похмуро поглянула на нього, а потім запитала:

      – Михайле, скажи мені правду: чому ти вирішив одружитися зі мною?

      Висоцький