Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

І Лесь, діставши благословення від дядечка, поїхав разом зі своїм патроном.

      Розділ ІІІ

      Переваги шлюбу зі зрілим чоловіком

      Що я тебе кохаю, у тім гріха не бачу.

      Про це з невігласами я й слів дарма не трачу.

      Адже кохання мед лікує тільки мужніх,

      І шкодить тим, хто має іншу вдачу.

Омар Хайям

      Звістка, що осавула Висоцький одружується з власною служницею, викликала серед черкаських обивателів чималий подив. Якби раптом з’явилися ляхи чи москалі з пушками й почали гатити по місту, то й тоді черкасці здивувалися б менше. Годі й говорити, що в родині самого Михайла панував не менший подив і навіть розгубленість – Настя та Андрій не знали, як тепер поводитися. Осуджувати батька чи ні? А як триматися з майбутньою мачухою, яка нещодавно прислужувала їм обом? Урешті-решт обоє вирішили мовчати. Андрусеві Олеся завжди подобалася, бо часто покривала перед татом його пустощі. А Настя усвідомила, що не в праві вказувати батькові, тим паче, що невдовзі сама заміж піде. Мабуть, піде, якщо її Семен зважиться сватів прислати! А Горпина взагалі злякалася, згадавши всі заподіяні Олесі кривди: тепер вона, ставши пані, неодмінно з нею розрахується. Тому поводилася так сумирно, що хоч за пазуху клади.

      Сам Михайло, звичайно, розумів, що його шлюб викликав загальний осуд, але йому було однаково. Він почувався занадто щасливим для таких дрібничок – здійснюється його мрія, і в нього немов крила за плечима виросли. Єдине, що його турбувало, це втручання Катерини – а чи не розповість вона Олесі про листа від Леська? Але жінка мовчала, усіляко уникаючи зустрічей і з ним, і з Олесею.

      Відколи звістка про її весілля набула розголосу, Олеся почала помічати, що люди на неї косо дивляться. Хоча Михайло заради пристойності переселив її до своєї знайомої, варто було дівчині пройти містом, як усі, кому не ліньки, проводжали її осудливими поглядами. А деякі жіночки, вельми виховані та побожні, навіть дозволяли собі відпускати на адресу Олесі не зовсім пристойні зауваження, при цьому клопоталися, щоб вона їх неодмінно почула. Обурення поважного жіноцтва зрозуміти не складно: явилося казна-звідки якесь дівча та звабило порядного чоловіка, який занадто благородний, щоб не одружитися з нею після такої хиби. Олеся вдавала, що не помічає цього цькування – з деякого часу їй стало байдуже на суспільну думку. У її душі ніби все пішло прахом – залишилися тільки гнів на Леся та бажання самоствердитися.

      Напередодні весілля до Олесі за звичаєм прийшли дівчата розплести косу. Настя, звичайно ж, допомагала, але відчувала ніяковість. Треба ж таке – вона з майбутньою мачухою на гульки бігала! Це усвідомлювали й інші дівчата, тому ховали посмішки. Несподівано Настя прошепотіла Олесі у вухо:

      – Слухай, а як мені тебе називати від завтра?

      Олеся з нерозумінням подивилася на неї та буркнула:

      – Як сама забажаєш.

      – Тоді я не буду називати тебе матір’ю чи мачухою.