Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

жінка похмуро окинула поглядом схил та знову видерлася аж до самої фортечної стіни. На горі дув вітер, наганяючи сірі хмари, від чого весь пейзаж, яким вона милувалася торік, був сумовитим і непривабливим, немов придавлений свинцевим небосхилом, а сніг чомусь нагадував саван. Від цієї похмурості остаточно зіпсувався настрій, посилилася образа, проте на подив плакати не хотілося. Олеся подивилася вниз, пригадала, як вони з Лесем, спускаючись схилом, послизнулися та впали і як він її обнімав, а вона соромилася. «І чого я тоді була така дурна? – подумала вона. – Така наївна? Господи, я ж усе своє життя бачила в кожному лише хороше, відвертаючись від злого, і поплатилася за це. Тож більше ніколи не повірю жодній людині. І більше нікому не дозволю собою вертіти! Присягаюся! А Михайло ще гірко пошкодує, що насмів так зі мною поводитися! Я змушу його зі мною рахуватися! Я змушу кожну падлюку в цьому місті поважати мене!» Ось так покірлива дівчинка Олеся перетворилася на стерво. Проте це пішло їй на користь, ще дужче загартувавши й зміцнивши її душу: позбувшись своєї дитячої покірливості, вона стала сильнішою.

      Ще трохи постоявши, Олеся відчула, що замерзає, тому мусила повернутися додому. І одразу ж зіткнулася з Михайлом, який чекав на неї в сінях.

      – Де ти була? – спокійно запитав він.

      – Неважливо! – роздратовано кинула Олеся та швидко шуснула в спальню, де зачинилася, відмовившись вечеряти. А ввечері, коли Михайло прийшов ночувати, не впустила його – жбурнула в нього подушкою, порадивши ночувати на пічній лежанці у світлиці, і грюкнула дверима перед самим його носом.

      Михайло зітхнув, проте не став влаштовувати сцену. Йому й так було і соромно перед Олесею за свій гнів та нестриманість, і ніяково перед дітьми, які помітили, що молодята посварилися. А Горпина від цього аж душею піднеслася. «Нарешті! Почалося! – задоволено думала вона, вкладаючись спати. – Скоро пан муситиме частувати цю мерзотницю березовою кашею[9], щоб пір’я не піднімала!»

      Але Горпина помилилася. За ніч Михайло все ретельно обміркував і вранці прийшов до Олесі в кухню. Молода жінка з важним виглядом смажила оладки для Левка. Відчувши апетитний аромат, Михайло облизнувся: він теж любив її оладки!

      Олеся сердито покосувала на чоловіка та надула губи, передчуваючи сварку. Але Михайло ніжно обняв її за стан. Вона сіпнулася, щоб вивільнитися, але він наполегливо втримав її в обіймах.

      – Олесю, кохана моя, пробач мені! Учора я мав би пояснити тобі все, а не кричати. Це намисто покійної дружини. Я познайомився з нею, коли мені ледь виповнилося сімнадцять, і палко покохав. А як одружився, то подарував їй ці коралі. А потім її не стало, і я беріг їх як пам’ять про неї. Навіть Насті не дозволяв їх забрати! І мені дуже важко було побачити коралі на тобі, тому я не стримався. Зрозумій мене правильно: я хочу, щоб ніхто ніколи їх більше не носив. Я подарую тобі інші…

      – Та на біса мені здалися й ті, й інші?! – вибухнула Олеся. – Справа зовсім не в коралях! Ти не зважаєш на мою думку! Ти вважаєш мене дурненькою дівчинкою, забавкою,

9

Почастувати, всипати березової каші (фразеол.) – побити когось різками, покарати.