Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

не занедужала, панянко? Усміхнись!»), проштовхується повз них, ігнорує їхні вигуки. У такі моменти Роуз, ніким не помічена, неторкана й небажана, втуплюється вниз, а Айріс обіймає її за плечі, нагадуючи, наскільки їй самій осоружні ці масні посвистування.

      Втім, вона гадає, що колись їй таки доведеться потурати якомусь хлопчині, що стоятиме на порозі їхнього салону, мнучи в руках свій кашкет, адже шлюб – це спосіб утекти, хоча вона й не знає, куди саме. Зрештою, їй двадцять один, а отже зовсім скоро її краса осяде, немов збиті вершки. Батьки писали їй про одного консьєржа, який охоче зустрівся б із нею, проте щоразу, коли той приходив, Айріс його уникала.

      Але Роуз… це геть інша справа. Їй ніколи не знайти собі пари. Найбільше, на що може сподіватися Айріс – це вдало вийти заміж і таким чином забезпечувати сестру. Залишити Роуз напризволяще – це крок, на який вона навряд чи піде. Адже вони близнята, вони наче зв’язані докупи, а сестрина хвороба водночас затягнула і послабила цей вузол. Коли вони були дітьми, Айріс виводила вуглинкою малюнки на всьому, що потрапляло під руку – обгортках з-під масла, обрізках газет, обривках старих шпалер, – а сестра із зачудуванням дивилася, як олівець у її руках відтворював обриси предметів перед ними. «Намалюй он ті ножиці», – правила Роуз, і Айріс слухняно виконувала її забаганку. «Намалюй мені слона!» – однак імпровізувати дівчина не вміла. Тепер же сестра відвертається від Айріс, коли та намагається розважити її новою картинкою.

      Дівчина відмахується від цих думок і розмішує на палітрі світло-рум’яний колір, щоб намалювати тінь під грудьми. Вона перетинає пензликом аркуш і спостерігає, як акварель розквітає на сторінці. Айріс відчуває, як тіло знову повертається у її власність та перестає бути лише маріонеткою пані Солтер для натирання підлоги чи щоденним нагадуванням для Роуз про те, якою б вона могла бути. Тіло проймає тремтіння – чи то від сорому, чи то від задоволення, чи від звичайнісінького холоду.

      Вона кидає погляд на свій стан. Годі й уявляти дотики міцних чоловічих рук до нього. Айріс притуляє долоню до тіла, рухає нею вгору, до грудей, стискає їх, здригається і повертається до свого малюнка.

      Вона ніколи не розпитувала Роуз про той інцидент із Чарльзом – «її кавалером», як сестри його називали, – свідком якого вона випадково стала. Спочатку Роуз тільки й щебетала про парубка і з блаженною гордістю демонструвала Айріс його подарунки: шоколадні цукерки та жовту канарку (яка згодом пурхнула в комин і загинула). Дівчатам тоді було по пֹ’ятнадцять, і він повинен був порятувати Роуз від життєвої скрути, прихорошити свою молоденьку дружину й забрати до свого заможного будиночка у Мерілебоні. Він також потоваришував із Айріс і пообіцяв, що позичить їй трохи грошей на відкриття своєї крамниці, коли вони з Роуз… Цією паузою він красномовно натякав на шлюб. «Флора» отримала шанс перенестися із сяйливого світу фантазій сестер у реальність, тож Айріс поцікавилася у близнючки, чи та не проти такого вияву уваги з боку свого кавалера, адже таким чином