Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

вислизатиме з пальців, і вона зіпсує ляльці губи та щічки. Дівчина озирається довкола, кидаючи погляд то на комоди, що насправді не з чорного дерева, а з дешевого пофарбованого дуба, то на позолоту, яка вже відлущується, нагріваючись полум’ям свічок, то, врешті-решт, на свою улюблену річ – вичовганий килим, ворс якого став тепер навіть рідшим, аніж волосся пані Солтер, адже вона щодня шугає по ньому туди-сюди.

      Густий запах цукерні, задушливе повітря кімнати і ряди ляльок із виряченими очима роблять це приміщення більше схожим на поховальний склеп, аніж на крамницю. Час від часу Айріс навіть важко вдихнути повітря.

      – Мертва? – пошепки питає свою близнючку, підштовхуючи до неї дагеротипний знімок. На коричневій фотокартці зображено маленьку дівчинку, що акуратно склала долоньки на колінах.

      Айріс зводить погляд на пані Солтер, яка саме заходить до крамниці, сідає біля дверей і розгортає Біблію, похрускуючи корінцем книги.

      Роуз кидає на сестру суворий погляд, намагаючись її зацитькати.

      Це одна з небагатьох розваг Айріс – навіть якщо вона відчуває за неї провину – відгадувати, чи діти на знімках мертві. Вона не може цього пояснити, але чомусь їй кортить знати: робить вона траурну ляльку для загиблого немовляти чи розфарбовує забавку для пустотливого живого дітлаха.

      Левову частку свого прибутку пані Солтер отримує саме від таких ляльок, виготовлених на замовлення. Зараз зима, тож через холоднечу й хвороби роботи у крамниці стає вдвічі більше, а дванадцятигодинний робочий день перетворюється на двадцятигодинний.

      – Цілком природно і зрозуміло, – зазвичай запопадливо жебонить пані Солтер, – що ви хотіли б вшанувати пам’ять дорогої вам людини. Зрештою, як-бо сказано у Посланні до Коринтян: «… ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа» 6. Їхня душа покинула цей світ, а лялька символізує лише земну оболонку, яку вони залишили.

      Відгадувати, чи діти на зображеннях уже загинули, буває непростим завданням, однак Айріс навчилася знаходити підказки. Часом це легко. Наприклад, немовля начебто спить в оточенні квітів. Іноді під ним можна чітко побачити підставку чи навіть чиюсь замасковану під фон руку, що тримає дитину. Або ж, якщо на знімку є ще хтось, експозиція розмиє усі обличчя, крім дитячого – чіткого і нерухомого.

      – Жива, – вирішує Айріс. – У неї очі розмиті.

      – Тиша! Я не терпітиму балачок! – гаркає пані Солтер, спалахнувши гнівом, мов сірник.

      Айріс понурює голову і змішує фарби, робить рожевий колір трішки темнішим, щоб промалювати тіні між губами ляльки. Вона не підносить очей, боїться наразитися на черговий щипок за лікоть від господині.

      Цілий день дівчата сидять пліч-о-пліч. Вони майже не розмовляють, майже не рухаються, а перерву роблять, лише щоб підкріпитися яловичим смальцем із хлібом.

      Айріс розфарбовує порцелянові личка ляльок, протягує волосся крізь дірки в їхньому черепі, іноді, якщо дитина кучерява, робить завитки нагрітою

6

Переклад Івана Огієнка.