Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

відрізняються від тих, яких навчають в Академії: ми малюємо насиченими кольорами по вологому білому фоні, – каже він і розповідає все більше та більше, й Айріс незворушно слухає. Слухає уважніше, ніж будь-коли у своєму житті. Ніхто і ніколи не говорив із нею так відверто, так розважливо. Його слова звучать так, немов він переконаний, що вона все зрозуміє, а не вважає її якось дитиною чи тваринкою. Їй хочеться, щоб ці слова можна було якось зберегти й послухати згодом, обдумати все, чим він з нею ділиться.

      А Луї розповідає, як їхнє братство намагається зображати природу в її правдивому вигляді, як Джоні Мілле, наймолодшим членом Королівської академії мистецтв за всю її історію, тепер нехтують в організації, але йому все одно, адже він вірить у їхній мистецький рух. Він говорить про те, наскільки важлива Літня виставка Королівської академії і як багато залежить від того, куди повісять картину – найкраще, коли вона на рівні очей, – а ще, якими нудними видаються їм заняття в академії з усіма цими перемальовуваннями гіпсових зліпків і скульптур. Веселить її історіями про Мілле, якого інші студенти гнобили за талант й одного разу навіть спустили з вікна, прив’язавши за ноги парою шовкових панчіх – якби не Луї, що випадково проходив повз, хтозна, чим би все закінчилося. Він дістає альбом гравюр із пізанського кладовища Кампо-Санто, розповідає про неймовірну красу кожної з них, адже тоді, до Рафаеля, мистецтво ще не перестало бути чесним і справжнім.

      – У наш час воно є суцільною брехнею. Ми ж хочемо малювати Ісуса з брудними стопами, а Йосипа з бородавкою на підборідді – бо це по-справжньому! Нам не цікаво писати якесь невиразне безглуздя на темному тлі. Ми зробимо свої роботи живими.

      – Але якщо ви заповзялися малювати життя, зображати таку детальну, таку точну реальність, то чому обираєте настільки ідеалістичні сцени?

      – Гадаю, я не до кінця розумію… – каже він.

      Вона вказує на зображення лицаря, що підносить букет розманіженій босоногій дівиці, що розпливлася в безглуздій усмішці.

      – Лицар, оце все бездоганне кохання… Хіба вам не слід малювати справжні сцени, щоб дотримуватися свого стилю? Показувати справжнє кохання – коли бідних дівчаток покидають їхні кохані, – вона мимовільно думає про Роуз, – чи голодних дітлахів на вулицях. У Лондоні вистачає реальності, тут удосталь чесності та життя…

      1

      Мері Волстонкрафт (1759—1797) – англійська письменниця, філософиня, феміністка XVIII ст. (Тут і далі – прим. перекл.).

      2

      Переклад з англійської Віктора Марача.

      3

      Йдеться