Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

збиралися з духом цілі п’ять хвилин? Мушу визнати, я ледь не видав себе, коли повз вас пронісся екіпаж. Здавалося, наче ви пасетеся з того горщика.

      – Ви підглядали за мною? – багровіє вона.

      – Я б радше назвав це спостереженням. Надзвичайно важливе для художника вміння. Зараз я допоможу вам.

      У неї вже є заготована відповідь: «Я вам не натурниця – не дівуля, на яку можна без дозволу витріщатися цілих п’ять хвилин!» А тоді двері відчиняються, з-за них показується усміхнене обличчя Луї, і її гнів мов рукою знімає. Пахне скипидаром, воском та лляною олією. Килими вичовгані, на люстрі вже нема більшості скелець, проте всі стіни завішані картинами – викінченими полотнами і тільки початими ескізами. Коридор пофарбовано у несподіваний болотисто-синій колір, а поміж стіновими панелями і стелею акуратним рядком розставлені павині пера. Геть усе тут позолочене: плінтуси, одвірки, поруччя й балясини.

      Їй потрібно кілька хвилин, щоб оговтатися, проте Луї весь час підганяє.

      – Ваша сестра тут, пане Фрост?

      – Клариса? На жаль, ні. Вона зараз займається справами пропащих жінок. Мерілебонське товариство. Їм потрібно було владнати якісь фінансові питання. І, будь ласка, називайте мене на ім’я. Не терплю цієї манірної маячні.

      – Але ж…

      – Знаю, знаю. Я справді просив її прийти. Але даю слово, що ви підете звідси, не ставши офірою для Венери.

      У грудях стискається. Їй потрібно якось делікатно сказати, що йому слід утриматися від такого загравання: вона тут, щоб учитися малювати і ні для чого іншого. Може, інші натурниці й поводяться, як повії, але вона не така. Вона боронитиме свою добропорядність, наче скарб. І раптом вона усвідомлює, що вже мислить так, наче погодилася стати натурницею. А вона не погодилася. І не погодиться. Напевно.

      – Ваші слуги в домі?

      – Слуги? – Луї махає рукою. – Я б не стерпів подібної метушні. Для сучасного чоловіка цілком вистачає прибиральниці раз на тиждень.

      Він вказує на вузькі сходи.

      – Ходімо, я проведу вам екскурсію своєю майстернею.

      Їй ніколи не доводилося зустрічати таких чоловіків. Важко сказати, як вона почувається поруч із ним – дуже свобідною, чи, навпаки, дуже скованою. Одразу зрозуміло, що він із тих, хто завжди досягає свого та користається із власних суперечливих суджень, і це дарує їй якусь гріховну насолоду. Вона не догоджатиме йому, видаючи своє роздратування. Вона потішатиметься, дражнячи його, прикидатиметься цілковито байдужою до його ремарок.

      – Мушу зауважити, що принаймні вам більше не зазирає у вічі смерть, – мовить вона.

      – Своїм поспішним одужанням я цілковито завдячую Ґвіневрі та її вмінням доглядальниці.

      – Вона видається дуже великодушною, – каже Айріс, радіючи, що він одружений. Так усе значно простіше.

      – Так і є. Проте вона з’їла увесь мій різдвяний пудинг, тож це аж ніяк не зразкова жінка. Зрештою, ви з нею невдовзі познайомитеся.

      – Справді?

      Луї веде її до дверей вгору по сходах.

      – А