Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

йому кількох безсонних ночей. Щойно вилетить один з елементів – і вся конструкція завалиться…

      Барбара Шомет, тобто «Барбі». Ані ім’я, що навіювало Корсо думки про жінку ніжну, високу на зріст, ані прізвисько не пасували до її справжнього образу. Їй було тридцять, вона була другою особою в групі, мала каштанове волосся та невиразне обличчя. Суха, як скіпка, завжди носила чорні вовняні сукні, діряві колготки та взуття «Стан Сміт», придбане на розпродажу. Торохтіла, наче автомат, рухалася незграбно, випромінювала нервовість та життєву невлаштованість.

      Закінчила факультет політології, згодом мала вступити до Національної школи адміністрації, але в 26 років різко змінила плани й попрямувала до школи копів – не Вищої національної школи поліції в Сен-Сір-о-Мон-д’Ор, де навчаються майбутні комісари, а до звичайнісінької фабрики поліційних кадрів у Канн-Еклюз. Ніхто не міг уторопати, чому вона так учинила. Також нічого невідомо про її родину чи особисте життя (навіть якби в неї виявився хлопець, його було б шкода, адже вона одноманітна, як звук маракасів). Барбі була капітаном, але Корсо пророкував, що незабаром жінка отримає звання коменданта. Він ще ніколи не зустрічав копа з таким аналітичним розумом і такою пам’яттю. Доручити їй розібратися з роздруківкою телефонних розмов або виписками з банківських рахунків означало вже розшифрувати їх.

      48-річна Наталі Валлон – геть інша. Багато років вона займалася культуризмом, тим-то до неї пристало прізвисько Стокос (копи теж полюбляють мовні ігри[15]), або просто Сток – так швидше вимовляти. Жінка мала міцну статуру, тож у Судовій поліції подейкували, ніби вона лесбійка, зрештою, в неї був чоловік, викладач, з яким вони разом прожили вже двадцять років, та двоє дітей, що успішно навчалися в школі.

      Сток завжди носила чорні простацькі костюми, білі блузки й берці – справжній солдат Карного розшуку, щось середнє між службовцем і трунарем.

      Жінка не плекала надмірно честолюбних надій і навіть не мріяла отримати колись звання капітана. Єдиним її дошкульним місцем були міцні напої. Час від часу Корсо доводилося нагадувати правила роботи в групі: алкоголь та наркотики – під забороною, службово-штатна зброя – в шухляді, і жодних дешевих кпинів, будь ласка.

      Як людина Наталі не мала рівних. Усміхнена, добродушна, лагідна; легко, як ніхто в групі, завойовувала довіру свідків і самих підозрюваних. Під час допиту їй удавалося отримати більше свідчень, ніж будь-кому з поліціянтів.

      Третім у групі був коп на ім’я Людовік Ландремер – його Корсо любив менше за всіх. 35-річний талановитий тулузець, магістр економіки, швидко піднявся службовими сходинками. Він скидався на продавця автівок, – добре припасований костюм, гостроносі черевики, – мав руде кучеряве волосся й захоплювався реґбі – здається, це було єдиним його хобі. Коли в нього питали, звідки він родом, Людовік відповідав: «Овалі»[16].

      Його ахіллесовою п’ятою були сайти знайомств. Молодик існував лише від однієї

15

“Стокос” (stockos) утворене від “косто” (“costaud” – “кремезний, здоровань”).

16

Овалі, або світ овального м’яча, тобто реґбі. У Франції так деколи називають південно-західну частину країни, де є багато професійних спортклубів.