Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже

й репетувала в світлі ліхтарів:

      – ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу?

      Він трохи знав арабську, а тому зрозумів, що вона хоче донести: «Сину! Сину! Де він? Де він?» Перед нею навколішки стояв поліціянт Бригади боротьби зі злочинністю. Він схопив її за сукню й змушував присісти.

      Корсо посунув трохи далі в бік веж і обминув кількох копів, що стріляли наосліп. Кулі свистіли, немов останні бенгальські вогні на якомусь небезпечному святкуванні. Звуковим тлом слугувало шипіння рацій – навкруги панував безлад.

      Щойно він знайшов собі схованку за сміттєвими баками, як надибав трупа. Обличчя в нього було знесене кулеметною чергою. Розлита кров прилипла до коліщат контейнерів і мішків зі сміттям, що їх полишали просто на землі. Корсо весь вимазався, бо спирався коліном на асфальт. ‘Іібні! ‘Іібні! ‘Аін гу? ‘Аін гу? Очевидно, славнозвісний син.

      Він виліз на бруковану дюну, що відділяла його від поля бою. Спершу не побачив нічого, крім спалахів, що роздирали нічне повітря. Згодом угледів луску величезної змії, яка прикрашала майданчик. І лише тоді його очам відкрилося надзвичайне видовище. Над лавками на ліхтарі висіла людина – голова її схилилася під прямим кутом до осі стовпа.

      Ламбер та його хлопці причаїлися в овальній брамі будівлі й стріляли по черзі. Одягнені в усе чорне, скуті бронежилетами, єдина кольорова пляма – червоний нарукавник. Жалобна стрічка на пурпуровому похованні.

      Корсо помчав до них. Він ще не встиг привітатися, а вже зауважив, що в них були напівавтоматичні штурмові гвинтівки HK G36, заладовані 5,56-міліметровими патронами – стандартний натовський калібр.

      Поглянувши на Корсо через плече, Ламбер насилу розсміявся.

      – Таки прийшов? Молодець, не пошкодуєш.

      5

      – Кого це повісили? – спитав Корсо, намагаючись роздивитися, що коїться за плечима копів.

      – Наш інформатор. Телепень якийсь – попався, щойно передав дані. Напевно, здав нас. Усе пішло шкереберть: очікували саме нас…

      У тіні арки Корсо краще роздивився своїх товаришів. Ламбер – високий блідуватий чолов’яга із солом’яною чуприною та вицвілими бровами. На довершення картини – віспувата шкіра й гнилі зуби. До пари й помічники: один, мов справжній мареро[10], від шиї до скронь – у тату, а другого прикрашала «туніська посмішка» – шрам від рота до вух, що йому лишили на згадку наркодилери, яких він запроторив за ґрати.

      – Схема така, – сповістив Ламбер. – За змією стоять брати Зарауї та їхні поплічники, що стріляють по нас. За ними, біля вежі, яку ти бачиш далі, ховаються приятелі повішеного – вони теж смалять. Подекуди перші переключаються на других і відправляють декілька куль у їхній бік, а тоді знову палять по нас. Часом ті, що засіли поблизу вежі, згадують про копів, і кулеметна черга летить сюди. Справжній секс утрьох.

      Веселощі Ламбера відгонили безнадією. Цієї ночі знову матимемо вбитих, поранених, а врешті-решт – дірка з бублика й нічого доброго.

      – Я чув повідомлення по рації, – докинув Корсо. – Один з хлопців лежить на землі?

      – Легке

10

Гангстер латиноамериканського походження, укритий тату.