Дві обручки. Нина Фиалко

можуть люди з такими різними поглядами планувати спільне майбутнє? «Треба викинути з голови цього пройдисвіта, зовсім забути про нього. Правду бабуня казала, що з милим має бути добре не тільки в ліжку…» – вирішила дівчина і втерла сльози.

      Після того нещасливого дня Арсен виїхав на практику до свого Краматорська, і зв’язок між ними перервався. Студент здобував професію інженера-машинобудівника, бо в його місті був великий завод, і він мав усі шанси влаштуватися туди на роботу. В наші дні диплом – не проблема, а от щоб улаштуватися на добру роботу, треба мати добрі зв’язки.

      На літні канікули Мирослава поїхала вожатою у дитячий табір відпочинку, бо це їй як майбутньому педагогу зараховувалося за практику. Дні минали швидко і весело, діти не давали нудьгувати. Робота вимагала винахідливості, бо щоб теперішнє молоде покоління чимось здивувати, треба добре постаратися. Короткими літніми вечорами, залишаючись у кімнаті на самоті, думками линула до Арсена. Як він проводить канікули, чи думає про неї? Боялася зізнатися навіть собі, що давно вже кохає його і викинути з голови мрії про нього ніяк не вдається. Слава вже каялася, що виставила його з кімнати, і нарікала на свій запальний нестримний характер. Навіщо вона так ревно відстоювала тих вояків УПА? Може, й правий Арсен, коли каже, що його не цікавить минуле. Але враз спадала на думку бабуся зі своїми спогадами про важкі повоєнні часи. От хіба вона може забути все, що відбувалося з її поколінням? Ми можемо й не співчувати їм, але цікавитися тими подіями зобов’язані. Це значний шмат нашої історії, і про нього треба знати правду. Отак Слава одного вечора засуджувала Арсена, а наступного намагалася знайти для нього виправдання. Вдень віддавала всю себе дітям, а вечорами мріяла про зустріч із ним. Закінчення канікул чекала як ніколи. Не хотіла вірити, що перше в їхніх стосунках непорозуміння може покласти всьому край.

      У Тернополі Слава провела з бабусею останній тиждень канікул і поспішила до Києва. Перших два тижні навчання збігли, мов один день. Слава поділилася своєю гризотою з Галиною, з якою вони дружили вже більше двох років. Дівчата завжди довіряли одна одній свої таємниці. Подруга намагалася допомогти Славі прискорити зустріч із хлопцем, аби вона не страждала. Прогулювалися біля гуртожитків, побували в барі, до якого вони з Арсеном колись часто заходили на каву, але його там давно не бачили. Дівчина боролася зі своїми почуттями, але зробити якісь конкретні кроки ніяк не наважувалася – ґонор не дозволяв. Відразу спливали образливі слова, які він кинув їй на прощання, – і це стримувало.

      Минув іще тиждень, і Слава вирішила зателефонувати Арсену – просто як колишньому другу. При зустрічі, якщо вона відбудеться, спробувати переконати, що він неправий, а вчинок його – ганебний. Але в яку пору дня не телефонувала – абонент був поза зоною досяжності. Часто ходила вулицями в надії побачити у натовпі дороге обличчя, але їй не щастило. Не надіялася його зустріти й на сьогоднішній вечірці, де переважатимуть