Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

монстра.

      – Ти також приглядай за ним. Десь за тиждень виходить на волю Боббі де Вітт, а він ще на суді поклявся, що повбиває Лі та всіх інших, хто доклав руку до його арешту. Лі страшно, а я знаю Боббі. Це найгірша людина у світі.

      Я обійняв Кей.

      – Не переживай, Вогонь і Лід захистять тебе, не переживай.

      Кей легенько відштовхнула мене.

      – Ти не знаєш Боббі. Ти не знаєш, що він змушував мене робити.

      Я прибрав пасмо волосся з її очей.

      – Знаю, і мені начхати. У сенсі, не начхати, але…

      – Я розумію, що ти маєш на увазі, – відповіла Кей і відштовхнула мене.

      Я відпустив її, розуміючи, що якщо я тиснутиму на неї, то вона може наговорити мені речей, яких я слухати не захочу. Двері закрилися, і я сів на сходах, радий, що нарешті можу дати думкам лад.

      Чотири місяці тому я був патрульним, який прямував у нікуди. Тепер я був детективом, допоміг із проектом позики на мільйони доларів. Наступного місяця мені виповниться тридцять, я вже п’ять років працюю в поліції, маю право складати іспит на сержанта. Якщо я його вдало складу й карта ляже, то до тридцяти п’яти я можу стати лейтенантом, і це – лише початок.

      Мені раптом стало ніяково, я зайшов усередину, походив вітальнею, перебираючи журнали і пройшовшись по кижкових шафах, шукаючи, що б почитати. Потім я почув, як у задній частині будинку ллється вода. Я пішов на звук і, побачивши відкриті двері ванної кімнати, з яких валила пара, зрозумів, що це знак спеціально для мене.

      Під душем стояла гола Кей. Вона ніяк не відреагувала, побачивши, що я ввійшов. Я дивився на її тіло, всипані веснянками груди з темними сосками, на широкі стегна й плаский живіт, потім вона повернулася. Я побачив старі шрами від ножа, що хрест-навхрест вкривали її спину від стегон до хребта, затремтів і вийшов, шкодуючи про те, що вона показала мені їх саме того дня, коли я вбив двох чоловік.

      ІІ. На розі Тридцять Дев’ятої та Нортон

      Глава 7

      Рано-вранці в середу мене розбудив телефонний дзвінок, вирвавши зі сну, що повторював заголовок передовиці «Daily News» за вівторок – «Вогонь і Лід нокаутують негрів-головорізів», не останню роль у якому грала блондинка із тілом Кей. Подумавши, що це журналюги, які після перестрілки не давали мені проходу, я зняв слухавку й поклав її на тумбочку, а сам знову спробував заснути. Але раптом почув:

      – Вставай і сяй, напарнику! – і приклав трубку до вуха.

      – Слухаю, Лі.

      – Знаєш, який сьогодні день?

      – П’ятнадцяте. День зарплатні. Ти подзвонив мені о шостій, щоби… – я затнувся, зрозумівши, що голос Лі тремтить від нервової радості. – З тобою все гаразд?

      – Усе шикарно. Проїхався по Малголленд зі швидкістю під двісті, а вчора весь день провів удома з Кей. А тепер нуджуся. Як щодо трохи попрацювати поліцейським?

      – Ну, що там?

      – Я щойно говорив з одним інформатором, у якого переді мною боржок. Він каже, що Джуніор Неш влаштував собі траходром у гаражі на розі Колізеум і Нортон, у задній частині зеленого