Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

і я повісив слухавку із думкою, що краще б я взагалі до них не дзвонив.

      Після цього ще зо три години я займався паперовою роботою. Я написав від руки коротку доповідну про затримання; Лі набрав текст на друкарській машинці, не згадавши про наше проникнення у квартиру Колмана Мейнарда. Поки ми працювали над звітом, довкола нас кружляв Елліс Лоу і приговорював: «Чудовий арешт. У суді я їх розмажу однією лише згадкою про дитину».

      Ми завершили роботу рівно о сьомій вечора. Лі поставив у повітрі галочку і сказав:

      – Ще одна помста за Лорі Бланшар. Зголоднів, напарнику?

      Я встав і потягнувся, відчуваючи, що й справді добряче зголоднів. Потім я побачив Фріца Фоґеля та Білла Кьоніґа, що наближалися до нас.

      – Ти з ними пом’якше, вони працюють на Лоу.

      Зблизька ці двоє нагадували потяганих життям забулдиг із нетрів Лос-Анджелеса. Фоґель був високий і товстий, із величезною пласкою головою, яка росла просто із коміру сорочки, він мав найбільш вицвілі блакитні очі, які я тільки бачив у своєму житті; Кьоніґ був просто здоровенний, зростом під два метри, його спортивної комплекції тіло лише починало втрачати свою форму. Він мав широкий, плаский ніс, вуха, схожі на ручки глечика, дрібні криві зуби й щелепу, що випирала вперед. Він був тупуватий на вигляд, Фоґель виглядав хитрим, а разом вони виглядали підступно.

      Кьоніґ захихотів.

      – Розколовся. Педофілія та пограбування. Фріці каже, що ми всі отримаємо нагороди. Чудова робота, білявчику, – простягнув він мені свою руку.

      Я потиснув його лапищу й зауважив на правій манжеті свіжу пляму крові.

      – Дякую, сержанте, – сказав я, простягаючи руку й Фріці Фоґелю.

      Він на мить узяв її, уставившись на мене холодним, розлюченим поглядом, а потім – відсмикнув, ніби вліз у свіже лайно.

      – Бакі, ти ас, – поплескав мене по спині Лі. – Розумний та кмітливий. Ви вже сказали Еллісові, що він зізнався?

      – Елліс він для відповідних за званням, – сказав Фоґель.

      – Я у привілейованому становищі, – засміявся Лі. – Крім того, ви самі називаєте його позаочі жидом та єврейчиком, так яке вам діло?

      Фоґель почервонів; Кьоніґ, роззявивши рота, озирався навсібіч. Коли він обернувся, на грудях його сорочки я також побачив плями крові.

      – Ходімо, Біллі, – сказав Фоґель, і Кьоніґ слухняно поплентався за ним.

      – Пом’якше?

      – Засранці, – знизав плечима Лі. – Якби вони не стали копами, то згнили б в Атаскадеро. Роби, як я кажу, але не роби, як роблю я, напарнику. Мене-то вони бояться, а ти ще зовсім новачок.

      Я хотів було відповісти якось дотепно, але у дверях з’явився Гаррі Сірс, який виглядав удвічі неохайніше, ніж на ранковій планерці, і показав головою кудись за двері.

      – Я почув дещо, що тобі варто, на мою думку, знати, – промовив він зненацька без сліду заїкання, від нього несло перегаром.

      – Розповідай, – сказав Лі.

      – Я був сьогодні в окружній комісії з достроковому звільненню