Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

На вулиці з машин вистрибували репортери та фотографи видань, і Гаррі Сірс із хлопцями вже були готові відтискати їх назад. Я уважно розглядав нещасну дівчину.

      Її ноги були розведені, як для статевого акту, і, судячи із вигину колін, вони були зламані; на її чорному волоссі не було ані сліду крові, ніби вбивця добряче вимив їй голову шампунем, перш ніж викинути тіло. А ця жахлива мертва усмішка була взірцем жорстокості – уламки зубів, що виднілися через розрізану плоть змусили мене відвести погляд.

      Лі був на тротуарі, допомагав прив’язувати огороджувальні стрічки. Він дивився на мене, як на примару.

      – Про Джуніора Неша не забув?

      Лі зосередив погляд на мені.

      – Він не міг цього зробити. Він, звичайно, виродок, але він не міг.

      Прибуло ще журналістів, і коли поліцейські утворили кордон, почувся обурений галас. Аби він почув, мені довелося закричати:

      – Він забив до смерті стару жінку. Ми маємо знайти його в першу чергу!

      Лі намертво вчепився мені в руку.

      – Тепер ми маємо зайнятися цим. Я старший, я так сказав.

      Його голос заглушив усі інші, у наш бік почали повертати голови. Я вивільнив руки й розігнав примар довкола Лі.

      – Гаразд, напарнику.

      За годину на розі Тридцять Дев’ятої та Нортон було вже не пройти через журналістів, поліцейських та зівак. Тіло забрали на двох вкритих простирадлами ношах; у машині швидкої криміналісти, перш ніж відвезти труп до моргу, зняли із дівчини відбитки пальців. Гаррі Сірс влаштував імпровізовану прес-конференцію й зачитав складений Рассом Міллардом звіт, де розповідалося про всі деталі, окрім того що нещасну випатрали. Потім Сірс поїхав до муніципалітету перевірити записи Бюро зниклих без вісти, а Міллард залишився керувати розслідуванням.

      Судмедексперти почали обшукувати околиці на предмет знаряддя вбивства або шматків жіночого одягу; іншу команду криміналістів відправили до гніздечка Джуніора Неша на пошуки відбитків пальців та плям крові. Після цього Міллард перерахував поліцейських. Четверо осіб регулювали вуличний рух і не пускали на місце злочину особливо настирливих, ще було дванадцятеро у формі, п’ятеро в цивільному й ми із Лі. Міллард розкопав у машині мапу міста й розділив усю територію Леймерт-Парк на ділянки, призначив на кожну з них по людині й сказав, що треба питати в кожної людини, у кожному будинку, квартирі чи крамниці: Чи не чули ви впродовж останіх сорока восьми годин жіночих криків? Чи не бачили ви когось, хто викидає або спалює жіночий одяг? Чи не помічали ви в цьому районі підозрілих людей чи автомобілів? Чи не проходили ви по Нортон між вулицями Тридцять Дев’ятою та Колізеум протягом останніх двадцяти чотирьох годин, і якщо так, то чи не помічали ви щось на пустирі?

      Мені випало Олмстед-авеню, за три квартали від Нортон, від Колізеум на південь до Леймерт-Бульвару; Лі дісталися магазини та будівельні майданчики на Креншоу, від Тридцять Дев’ятої на північ до Джефферсон. Ми домовилися зустрітися о восьмій вечора в «Олімпіку» і розійшлися. Я почав прочісувати свій район.

      Я