Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

доводилося буквально відтягати його, коли він занадто сильно входив у роль поганого копа.

      Але це була невелика ціна за те, чого він мене навчив. Під наставництвом Лі я швидкою освоювався з роботою, і це помічав не тільки я. Незважаючи на те, що Елліс Лоу програв через мене півштуки баксів, він відтанув, коли ми із Лі на блюдечку принесли йому кількох злочинців, проти яких він збирався свідчити в суді, а Фріц Фоґель, який мене ненавидів за те, що я увів місце у відділі з-під носа в його сина, неохоче визнав перед ним, що я чудовий коп.

      До того ж мій статус місцевої зірки тримався доволі довго, приносячи додаткові плюси. Лі був улюбленим постачальником відомого автодилера Карузо, і коли роботи було мало, ми шарилися по районах Вотс та Комптон, шукаючи автомобілі з неоплаченими квитанціями за парковку. Коли знаходили, я стояв на варті, тоді як Лі вибивав вікно, з’єднував дроти й заводив її. Після цього наш двомашинний конвой відправлявся на стоянку у Фіґероа, а Карузо відстьогував нам по двадцять баксів. Ми тринділи з ним про копів, грабіжників та бокс, потім він ставив нам плящину незлецького бурбону, яку Лі у свою чергу підганяв Гаррі Сірсу, аби він підкидав нам щось вартісне із Відділу вбивств.

      Іноді ми вибиралися з Карузо на нічні бої в «Олімпік». Там він мав спеціально для нього побудовану ложу, і ми могли не хвилюватися, коли мексиканці починали кидати на ринг із верхніх ярусів монети і стаканчики із сечею, а Джиммі Леннон під час передматчевих церемоній частенько нагадував публіці про нашу присутність. Іноді до кабінки зазирав Бенні Сіґел, і вони з Лі виходили побалакати. Лі завжди повертався трохи переляканим. Людина, якій він колись відмовив, була найсерйознішим бандитом на всьому Західному узбережжі, який до того ж прославився своєю злопам’ятністю та вибуховим характером. Але Лі зазвичай отримував від нього поради щодо ставок на бігах – і конячки, на яких натякав йому Сіґел, зазвичай перемагали.

      Так і минула осінь. Старого відпустили із богадільні додому на Різдво, і я влаштував йому святкову вечерю. Він оклигував після інсульту, але досі йому як відшило англійську, говорив він по-німецьки. Кей годувала його індичкою та гускою, а Лі протягом усього вечора слухав його монологи німецькою, вставляючи час від часу «Та що ти кажеш» і «Здуріти можна», коли старий зупинявся перевести подих. Коли після всього я завіз його до нього додому, він зробив жест, ніби б’є бейсбольною битою й сам увійшов до будинку.

      Напередодні Нового року ми поїхали на острів Бальбоа послухати оркестр Стена Кентона. 1947 рік ми зустріли в танці, п’яні від шампанського, і Кей підкидала монетки, визначаючись, кому дістануться останній танок у старому й перший поцілунок у новому році. Лі дістався танок. Я дивився, як вони кружляються під мелодію «Перфідії», і відчував солодкий трем від того, як сильно ці двоє змінили моє життя. Потім пробамкало дванадцяту, оркестр всмалив щось заводне, а я не знав, як себе вести.

      Проблему вирішила Кей, ніжно поцілувавши мої губи