Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

Лі раптом загальмував і припаркувався біля тротуару.

      – Якого дідька? – вирвалося в мене.

      – Хочу покуражитися, – відповів Лі. – Пам’ятаєш педофіла, про якого розповідали сьогодні вранці?

      – Звичайно.

      – Тірні сказав, що в Гайленд-Парку – чотири нерозкритих зґвалтування, так?

      – Усе вірно.

      – І він сказав, що в нас є певна інформація на його потенційних спільників.

      – Так, пам’ятаю, і що?

      – Бакі, я читав ці досьє, і мені на очі трапилося ім’я одного скупника краденого – Бруно Альбанез. Він працює в мексиканському ресторані в Гайленд-Парку. Я зателефонував хлопцям із Гайленд-Парку, і вони дали мені адреси кількох нападів, дві з яких знаходяться дуже близько від місця, де постійно зависає цей чувак. Це його будинок, і в ного купа неоплачених штрафів. Розказати, що буде далі?

      Я вийшов із машини й пішов подвір’ям, порослим бур’яном і засраним псами. Лі наздогнав мене на ґанку й подзвонив. Усередині будинку розлючено загавкав собака.

      Відкрилися двері на ланцюжку. Гавкіт посилився; у дверному отворі з’явилася неохайного вигляду жінка.

      – Поліція! – крикнув я.

      Лі поставив ногу між дверима та лудкою, я потягнувся рукою й зірав ланцюжок. Лі відчинив двері, і жінка вибігла на ґанок. Я ввійшов до будинку, побоюючись нападу собаки. Але коли я зайшов до вбогої вітальні, на мене, роззявивши пащеку, кинувся величезний коричневий мастиф. Я намацав було свій пістолет, але чудовисько почало лизати мені обличчя.

      Ми так і застигли – передні лапи собаки лежали на моїх плечах, ніби в танці. Великий язик продовжував лизати мене, і жінка крикнула:

      – Вгамуйся, Тартак! Вгамуйся!

      Я схопив пса за лапи й поставив на землю, він моментально зацікавився моєю ширинкою. Лі розмовляв із нечупарою, показуючи їй фотографію. Вона заперечно хитала головою, уперла руки в боки, уся така ображена громадянка. Ми із Тартаком приєдналися до них.

      – Місс Альбанез, – заявив Лі, – це старший за званням офіцер. Повторіть йому те, що тільки що сказали мені?

      Нечупара потрусила кулаками; Тартак взявся обнюхувати пах Лі.

      – Де ваш чоловік, пані? – сказав я. – Ми ж не будемо стирчати тут цілий день.

      – Я вам обом повторю! Бруно заплатив свій борг перед суспільством! Він не водиться зі злочинцями, і я не знаю ніякого Коулмана, чи як його там звати! Він – бізнесмен! Офіцер, у якого він відмічається, змусив його звільнитися із того мексиканського ресторану ще два тижні тому, і я не знаю, де він! Тартак, вгамуйся!

      Я подивився на справді старшого за званням офіцера, що похитувався під майже сотнею кілограмів ваги тварини.

      – Пані, ваш чоловік – знаний скупник краденого, на якому ще й висить купа штрафів за керування транспортним засобом. У мене в автомобілі повний список украдених речей, і якщо ви не скажете мені, де він знаходиться, я переверну ваш будинок догори дриґом, але щось-таки із цього списку знайду. Отже?..

      Жінка почала гамселити себе кулаками по стегнах;