Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

центральний же був залитий ідеальним квадратом яскраво-жовтого світла. Схопившись за нижній канат, я переліз через нього.

      Рефері, якийсь старий хрін із нічних патрульних, розмовляв із Джиммі Ленноном, що з такої нагоди приїхав сюди коментувати двобій, на один вечір залишивши «Олімпію»; неподалік від рингу я помітив Стена Кентона, Місті Джун Крісті, Міккі Коена, мера Боурона, Рея Мілланда і купу іншого начальства в цивільному. Кентон помахав мені; «Прорвемося!» – крикнув я йому у відповідь. Він усміхнувся, і я теж вишкірився публіці. Почувся схвальний рев. Раптом рев посилився; я обернувся й побачив, що на рингу з’явився Бланшар.

      Містер Вогонь вклонився в мій бік, я відповів йому серією коротких ударів. Двейн Фіск усадив мене на мій стілець. Я зняв халат і відкинувся назад, широко розкинувши руки на канати. Бланшар зайняв подібну позицію; ми заплющили очі. Джиммі Леннон жестом попросив рефері відійти у нейтральний кут, і з прожекторів на стелі спустили круглий мікрофон. Леннон схопив його й закричав, перекрикуючи рев натовпу:

      – Пані та панове, поліцейські та ті, хто бажає Лос-Анджелесу тільки найкращого, настав час для танго Вогню й Льоду!

      Натовп збожеволів, люди почали дерти горлянки й тупотіти ногами. Леннон почекав, поки вони заспокояться, а потім усміхнувся:

      – Сьогодні ми станемо свідками десятираундового поєдинку у важкій вазі. У білому куті в білих трусах поліцейський Лос-Анджелеса із сорока трьома перемогами, чотирма поразками і двома нічиїми на рахунку, із вагою в 92 кілограми. Зустрічайте, пані та панове, Здоровило Лі Бланшар!

      Бланшар скинув халат, поцілував рукавички і вклонився на всі чотири сторони. Леннон дав глядачам трошки побожеволіти, а потім, піднявши голос, майже закричав:

      – А в чорному куті із вагою в 89 кілограмів Лос-Анджелеський поліцейський, що має на своєму рахунку тридцять шість перемог і жодної поразки – Верткий Бакі Блайхерт!

      Я насолоджувався останніми «ура!» на свою адресу, вдивляючись в обличчя глядачів біля рингу і вдаючи, ніби не збираюся зливатися. Галас у спортзалі стих, я вийшов у центр рингу. Підійшов Бланшар, рефері пробурмотів якісь слова, яких я не розчув; ми із Вогнем стукнулися рукавичками. Страшенно наляканий, я повернувся у свій куток, Фіск вставив мені капу. Потім пролунав гонг, і все закінчилося, утім, лише починаючись.

      Бланшар насідав. Я зустрів його в центрі рингу, зробив кілька подвійних джебів, але він пригнувся й залишився стояти переді мною, злегка похитуючи головою. Промахнувшись, я продовжував рухатися ліворуч, не проявляючи особливої активності й бажаючи його бити правою.

      Його першим ударом був лівий боковий хук у корпус. Я вгадав його і, ступивши вперед, відповів коротким лівим у голову. Хук Бланшара прийшовся мені по спині. Це був один із найсильніших ударів, що я пропускав у своєму житті. Він тримав свою праву руку занадто низько, і я провів прицільний аперкот, а коли Бланшар підняв руки, захищаючись, то отримав двієчку по ребрах. Відступаючи, аби він не зміг мене дістати