Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

до поєдинку. Чуваки із Відділу моралі припинили кошмарити букмекерів, тому що Міккі Коен щоденно приймав ставку на десять штук баксів і п’ять відсотків віддавав рекламній агенції, що займалася розкруткою проекту позики. Гаррі Кон, велика шишка із «Коламбія Пікчерс», поставив на мою перемогу по балах купу грошей, і в разі перемоги на мене чекав гарячий вікенд із Рітою Гейворт.

      Усе це не мало жодного сенсу, а все ж мені було приємно. Аби не поїхати дахом, я викладався на тренуваннях так, як ніколи до цього.

      Щодня після роботи я йшов до спортивного залу й прів. Ігноруючи Бланшара із його підлабузниками, а також офіцерів, що крутилися довкола мене, я бив велику грушу: лівий джеб, правий прямий, лівий хук. Підходи по п’ять хвилин, безперестанно пританцьовуючи навшпиньки. Я покликав собі в спаринг-партнери свого старого приятеля Піта Лукінса й молотив малу грушу, поки піт не заливав мені очі, а руки не ставали зовсім гумові. Я стрибав на скакалці й бігав наввипередки із бездомними псами пагорбами Єлісейського парку, причепивши до ніг кілограмові гирі й відпрацьовуючи удари на гілках дерев і кущах, що траплялися мені на шляху. А вдома я обжирався печінкою, біфштексами і шпинатом, після чого засинав, навіть не роздягнувшись.

      Потім, за дев’ять днів до бою, я побачився зі своїм старим і зрозумів, що мені потрібні гроші.

      Я навідував його раз на місяць, і тепер прямував до Лінкольн-Гайтс, відчуваючи провину за те, що не заявився одразу, як мені повідомили, що він знову їде з глузду. Аби загладити свою провину, я привіз подарунки: консерви із крамниці неподалік та конфісковані дівочі журнали. Під’їхавши до будинку, я зрозумів, що цього явно недостатньо.

      Мій старий сидів на ґанку, потягуючи із пляшки сироп від кашлю. Іншою рукою він тримав свій пневматичний пістолет, із якого валив по моделях літаків, розставлених на газоні. Я припаркувався й підійшов до нього. Його одяг був забльований, під тканиною випирали кістки, ніби їх повставляли йому абияк. З рота в нього смерділо, очі були жовті й вкриті плівкою, а шкіра під білою бородою вкрита венами. Я простягнув йому руку, аби допомогти піднятися, він розгнівано відштовхнув мене й забурмотів:

      – Scheisskopf! Kleine Scheisskopf![11]

      Я силоміць підняв його. Він впустив пістолета і пляшку із сиропом і сказав так просто, ніби ми бачилися лише вчора:

      – Guten Tag, Dwight[12].

      Я змахнув сльозу.

      – Говори англійською, тату.

      Старий вхопився за згин ліктю лівою рукою, а правою показав кулак.

      – Englisch Scheisser! Churchill Scheisser! Amerikanisch Juden Scheisser![13]

      Я залишив його на ґанку і вирішив перевірити будинок. Вітальня була завалена деталями літачків і відкритими банками з квасолею, довкола яких гуділи рої мух; спальня була обклеєна фотографіями чизкейків, більшість із них – перевернуті догори дриґом. У ванній кімнаті тхнуло застояною сечею, а в кухні біля напівпорожніх баночок із тунцем прогулювалися троє котів. Коли я підійшов ближче, вони зашипіли. Я кинув у їхній бік стільцем і повернувся до батька.

      Він

11

Засранець! Малий засранець! (Нім.)

12

Доброго дня, Двайте (нім.).

13

Англійський гівнюк! Засранець Черчілль! Американо-жидівський гівнюк! (Нім.)