Відрижка зубасті лягушки. Гумористичний роман фентезі. СтаВл Зосимов Премудрословски

тихо. – успокоіла казула Зека. – плюю… принесення встали в по стійці смирно. Казула засвітилася і харкнув смачно кожному прям прицільно в черепа і злізла з горобця. – За це нехай Стася сам говорить. Хто він в нашій бадиллі і яке місце займає.

      – — Так все мазёво!! – сказал горобець, а сам подумав: «могла б і захистити мене, раз я чмо трофейне, то… подивимося.» – Побежалі?!

      І вони побігли туди ж, куди і вчора, але повільно. Навіть дуже повільно. Просто неможливо уявити: ну ооооочень повільно. Повільніше, ніж крокувати. І тільки Стася йшов, як завжди. Обганяв їх і постійно повертався. Він єхидно дивився, як рухаються галупи, і здавалося йому ніби вони по ідеї бігли як уповільнена прокрутка відика. Стася з цікавістю обходив кожного і вдивлявся в їх пози і пики. Але їм здавалося, що він поспішає, тому що він для них був занадто швидкий. Парадокс часу: вчора йшли швидше доби, а сьогодні біжать повільніше хвилини. Мабуть, радіація теж впливає на чіткість часу… А може це бажання горобця або автора?! У будь-якому випадку – прикольно і не стандартно.

      – — Тиии чёооо неее біжиш? – спросіл ну ооооочень повільно черепук Засратич. – Іздеваешься?!

      Стася рухався в людському часу і тому його час нам ближче і рідніше, його і будемо спиратися.

      – — Так за вами не доженеш.

      – — Що?

      – — Зааа вами не у женешся. Хочу зрозуміти, що ви за типи. У вас що, з внутрішнім часом проблема? Ось у мене, як у людей рівно і чітко. А у вас – то скипидар в попі, то запор. І взагалі я птах, а не плазуни. Мені літати, парити потрібно. У мене крила розвинені і потужні … – он підняв свої кінцівки і оглянув їх. Смуток отуманіла його і він зітхнув на початку. – Ух… були б пір'я, хвіст прибуде. Ось минулого разу я краще біг, а нонче немає. Випромінювання то відновлюватися, а енергія – немає. Так, цікаво, що ви сьогодні ввечері знову будете загортати в баранячий ріг, мої крила або лапи?

      – -В обід. – протянула казула і в стрибку витягнула ноги в шпагат. Тільки вона одна розуміла його. А для решти його мова здавалася швидкої, як на швидкість і писклявою, ніби гелію надихатися…

      – -В обід? Може ще й ланч вам запропонувати і файфлок, перший сніданок, другий і вечерь штук п'ять?.. – возмутілся Стася. – черепа НЕ тріснуть, а? Ти, Чморіко, – І Стася смикнув за ного-кістка Черевіча, який так само відірвавшись висів повільно рухаючись в повітрі в середині свого повільного стрибка. Той, правда, відразу ж гепнувся зі швидкістю нашого часу. – ну так що будете у мене на цей раз обсмоктувати?

      – — Ніс! – ответіла повільно перестрибувати горбок казула.

      – — Сядете на ніс мені? Так у мене немає носа. Я ж не лисий кошак? Це у нього є ніс. А у мене дзьоб. – утверділ горобець і зупинив свій погляд на горбку з якого так само повільно висовувалися вуса, потім шарікообразний ніс.

      – — Головне щоб мова була. – добавіл Преподобний Черевіч. – болтлівий і поганий як у горобця…

      Але Стася вже не слухав їх і не розглядав. Він зацікавився