Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

неї, а інші діти, збившись під одним з баскетбольних кошиків, на це дивилися – повернувся до нього цього вечора вперше за багато років. І він аж ніяк не буде єдиним спогадом, розбудженим телефонним дзвінком Майка Хенлона, розумів Едді. Він передчував ще чимало інших, не менш поганих чи навіть гірших, як вони тісняться, штовхаючись, немов оскаженілі покупці на розпродаж у заторі дверей універсальної крамниці. Але скоро вони прорвуться крізь цей затор і потраплять усередину. І що вони знайдуть на продаж? Його здоровий глузд? Може, й так. За півціни. Пошкоджене димом і водою. Все мусить піти.

      – Ніяких патологій, – повторив він, зробив глибокий, тремтливий вдих і сховав інгалятор до кишені.

      – Едді, – озвалася Майра. – Прошу тебе, скажи мені, що все це означає!

      На її пухких щоках сяяли доріжки сліз. Руки її нестримно спліталися одна навкруг одної, наче пара якихось безволосих, рожевих тварин у грі. Якось, незадовго перед тим, як зробити їй пропозицію, він був узяв подаровану йому Майрою фотографію і поклав її поряд з фотографією своєї матері, котра у віці шістдесяти чотирьох років померла від хронічної серцевої недостатності. Перед смертю його мати досягла живої ваги понад чотири сотні фунтів – чотириста шість, якщо точно139. Тоді вона вже була перетворилася на щось монструозне – її тіло, здавалося, складається лише з цицьок, заду і черева, поверх яких сидить брезкле, постійно стривожене обличчя. Але та фотографія матері, яку він поклав поряд з фотографією Майри, була зроблена у 1944 році, за два роки до його народження («Ти був дуже хворобливим малюком, – мама-привид прошепотіла йому в вухо. – Багато разів ми були зневірялися, що ти виживеш…»). У 1944 мати була ще доволі стрункою з її ста вісімдесятьма фунтами140.

      Як сам підозрював, він вдався до такого порівняння, намагаючись востаннє зупинити себе перед скоєнням психологічного інцесту. Едді переводив погляд то на матір, то знову на Майру.

      Вони могли бути сестрами – аж такою близькою була їхня схожість.

      Едді дивився на два майже ідентичні знімки й обіцяв собі, що не скоїть такого безумства. Він знав, що хлопці на роботі вже жартують на тему Джека Тюльки і його дружини141, але ж вони ще не знають другої половини справи. Жарти й уїдливі зауваження витримати він зможе, але чи хочеться йому насправді стати клоуном у такому фройдистському цирку? Ні. Не хочеться. Він припинить стосунки з Майрою. Він відсторонить її делікатно, тому що вона насправді дуже ніжна й досвіду з чоловіками має навіть менше, ніж він з жінками. А вже потім, коли вона відпливе геть за обрій його життя, він, можливо, почне брати уроки гри в теніс, про які так довго мріяв,

      («вигляд у Едді часто життєрадісний і щасливий під час уроків фізкультури»)

      або є ще оті абонементні квитки, що продають у тому готелі «Плаза», що біля ООН,

      («Едді любить грати в різні ігри»)

      не кажучи вже про той спортивно-оздоровчий клуб, що відкрився на Третій авеню, навпроти його гаража.

      («Едді доволі швидко бігає він доволі швидко бігає коли вас тут нема доволі швидко

139

406 фунтів = 184,16 кг.

140

180 фунтів = 81,64 кг.

141

Jack Sprat – прізвисько людини-замірка від англійської приказки: «Джек Тюлька жирного не їсть, його жона пісного – коли обідають удвох, не залишається ніц їстівного».