Мовою добра. Історії догляду і прощення. Крісті Вотсон

включає різні моделі та ідеї, але по суті – це процес тлумачення реальних подій. Це наче емоційний захист для медсестер, які поклали собі на плечі тягар догляду за вразливими людьми. До того ж вона допомагає медсестрі зрозуміти власну особистість, свій життєвий шлях, спогади і їхній вплив на події. Одна з моделей рефлексивної практики, розроблена медсестрою і акушером доктором Тайлором, визначає, що «деякі запитання можуть залишитися без відповіді». Але я розумію, про що каже Сью. Пошук сенсу в запитаннях допоможе мені. Чому Дерек так відреагував? Чому це мене настільки засмутило?

      – Рефлексивний щоденник допомагає мені залишатися здоровою, – каже Сью. – Навіть у важкі дні я роблю в ньому записи. Ти побачиш, як багато нового дізнаєшся після кожного стажування. Плюс велика склянка джин-тоніка перед сном…

      Окрім Дерека, у відділенні є й інші чорношкірі чоловіки із шизофренією – важкою хворобою, яка впливає на мислення людини. Вона не має нічого спільного із синдромом множинної особистості. Мій друг, який хворіє на шизофренію, описує її як «фрагментарне сприйняття світу. Намагання зібрати все воєдино. Але, звичайно, усі люди різні, і мій досвід зовсім не схожий на інші».

      Проте у психіатричному відділенні інтенсивної терапії є дещо спільне. Зараз там лікуються лише чорношкірі, азійці або представники етнічних меншин, переважно робітники. Наскільки я бачу, вони не більш збуджені, ніж Пем – білошкіра жінка із середнього класу, яку ніколи не переводили у відділення інтенсивної терапії. Хоча йдеться про події двадцятирічної давнини, відтоді нічого не змінилося. Закон про психічне здоров’я, написаний кілька десятиліть тому, не пропонує нових підходів до подолання культурних і расових стереотипів. Французький філософ Мішель Фуко наполягав, що божевілля залежить від суспільства, у якому воно існує, і що культурні, інтелектуальні та економічні структури суспільства визначають перебіг хвороби. У цьому напрямі багато питань залишаються недослідженими. Дослідження AESOP, яке проводили протягом двох років одразу в трьох містах Сполученого Королівства (Лондон, Ноттинґем і Бристоль), на сьогодні є найґрунтовнішим аналізом першої допомоги під час психозу за методом «випадок – контроль». Воно встановило, що шизофренія значно більш поширена серед афро-карибців і чорношкірих африканців обох статей і всіх вікових категорій. Афро-карибські чоловіки значно частіше отримують такий діагноз. Із 1960-х років багато досліджень порівнювали частоту захворювань на шизофренію та інші психози, і всі вони вказують на те, що відсоток хворих значно більший серед чорношкірих чоловіків. Різниця – від двох до вісімнадцяти разів. У нещодавньому звіті наголошувалося на поганому рівні обслуговування чорношкірих африканських і карибських чоловіків і зазначалось, що в середньому ця група перебуває на примусовому лікуванні в п’ять разів довше. Невідомо напевно, чому так відбувається, але основною проблемою, безперечно, є расизм на індивідуальному та інституційному рівнях.

      Я намагаюся зрозуміти, що це означає для Дерека, і що я, як психіатрична медсестра, можу зробити для