Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу. Мік Вікінг

Олександрійської бібліотеки.

      

      У моєму під’їзді у Стокгольмі я просто ставлю книги на поштові скриньки. Атмосфера стає більш домашньою і затишною. І дуже цікаво спостерігати за тим, які книги люди беруть почитати і як такий обмін заохочує сусідів до взаємодії. Наразі в моїй під’їзній колекції є такі примірники, як «Коротка історія архітектури», «Великий Ґетсбі» і «Вступ до статистичного аналізу». Перші дві з якихось причин найпопулярніші.

      3. БУВАТИ У М’ЯКІЙ МЕЖІ

      У моєму дворі під вікнами кухні стоїть лавка, на якій я часто сиджу і читаю. Із цього місця видно каштан і чутно, як вітер шелестить у листі. Ця лавка – напівприватне місце, де я, з одного боку, можу побути на самоті, а з іншого – перебувати близько до громадського простору. Таким чином, люди, які проминають мій двір, можуть привітатися й запитати, що я читаю. Ви ніколи не познайомитеся зі своїми сусідами, якщо не зустрічатимете їх. Такі місця – сади, що виходять на вулицю, і веранди – називаються «м’яка межа». Дослідження показують, що на вулицях із такими «м’якими межами» люди почуваються безпечніше і намагаються затриматися на довше. Коли людина просто стоїть перед своїм будинком, від неї йдуть гостинні вібрації, які заохочують оточення до спілкування. Мало хто наважиться зайти до вас у кухню, щоб привітатися, але якщо ви сидите в саду, що виходить на вулицю, у людей більше шансів дізнатися про вас, а у вас – про них. Читаючи у своїй «відкритій читальні», я дізнався, що наді мною живе Пітер із донькою Катрін, а ще вище живе Маджед, який має магазинчик і продає фрукти (і напрочуд смачні персики), а одного разу я зустрів його, коли він поїхав на прогулянку велосипедом – уперше за двадцять років. Найцікавіше, що шуми від сусідів перестають дратувати, коли ви знайомитеся з цими людьми і їхніми історіями.

      4. ЗРОБИТИ ГОРОД ДЛЯ ВСІХ

      Не кожен будинок має такі «м’які межі», але десь поблизу все ж має бути бодай невеликий клапоть землі, який можна використати як город для всієї спільноти – це не лише перевірений часом спосіб виростити трохи зелені, а й об’єднати людей однією справою та «пустити корені». Догляд за помідорами – це не лише певний вид розслаблення і медитації, а й спосіб об’єднати людей, які живуть поряд, і розвинути дух спільності. Іншими словами, це чудовий спосіб відчути сільську атмосферу у великому місті.

      Хоч у цьому плані ще потрібно проводити чимало досліджень, проте є дані, що городництво корисно впливає на наше психічне здоров’я. Чарівної пігулки, яка виліковує депресію, не існує, а город може служити в цьому випадку проміжною ланкою між ліжком і зовнішнім світом, яка виводить нас, образно кажучи, із тіні на світло. Кілька років тому наш Інститут працював на замовлення одного данського міста. Ми розробляли стратегію покращення якості життя громадян і, зокрема, радили облаштувати спільні невеликі городи, оскільки однією з головних проблем міста була самотність людей. Захопившись цією ідеєю, ми вирішили облаштувати і власну