Маленька книга люке. Секрети найщасливіших людей світу. Мік Вікінг

Secrets of the World’s Happiest People / Meik Wiking. – London : Penguin Life, 2017. – 288 p.

      Переклад з англійської Ірини Ємельянової

      Дизайн книжки Hampton Associates

      ISBN 978-617-12-5045-1

      ISBN 978-0-241-30201-9 (англ.)

      © Meik Wiking, 2017

      © Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018

      © Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2018

      Розділ перший. Пошуки скарбів

      

      – Задля чого ми все це робимо, Семе?

      – У світі є дещо хороше, містере Фродо, за що варто боротися.

      Гемінґвей, як і Толкін, колись написав, що світ – це чудове місце, за яке треба боротися. Нині значно частіше можна помітити боротьбу, ніж оте дещо хороше або чудове. Легше помітити сіре небо, запнуте важкими хмарами, а от щоб побачити те добре, що існує в нашому світі, нам усім певно мірою треба стати Семвайзом Відважним (ну, може, хіба що з менш волохатими ногами).

      Одна моя подруга Рита виросла в Латвії у радянські часи. Звичайно, це був не Мордор, але на той час цю країну сковували страх і недовіра. То була доба, коли вікна запинали щільними шторами, а в суспільстві панували підозра, дефіцит і скрута. Іноді із В’єтнаму привозили вантажівками банани, і тоді вся родина моєї подруги, не знаючи, коли наступного разу трапиться така нагода, купувала бананів стільки, скільки могла собі дозволити та скільки могли нести всі разом.

      Потім гуртом чекали, поки банани достигнуть, бо їх продавали ще зеленими і не їстівними. Банани ставили в темне приміщення, аби ті швидше дозріли. Спостерігати за тим, як зелені плоди перетворюються на жовті, було справжнім дивом у світі, що всуціль був сірим.

      

      У житті маленької Рити було лише три кольори: чорний, сірий і брунатний. Одного разу її тато вирішив це змінити й узяв її на пошуки скарбів по всьому місту: вони шукали в довкіллі барви, красу й добро.

      Ця книга має таку саму мету: взяти читача на пошуки скарбів, спонукати знайти щастя й добро навколо нас, показати їх людям і поширити по всьому світу. Книги – це чудовий спосіб передавати думки. Моя попередня книга «Маленька книга хюґе» розповідала світу про данський спосіб бути щасливим щодня. Книга заохочувала читачів зосередитися на простих задоволеннях у нашому повсякденні, і вже від першого дня виходу книги до мене надходила сила-силенна добрих відгуків з усіх кінців світу.

      

      Один лист був від Сари, яка працює вчителькою п’ятирічних дітей у Великій Британії. Вона вже давно цікавилася психічним здоров’ям дітей та впливом відчуття щастя на їхні навчальні здібності. «Я прочитала вашу книгу й вирішила запровадити хюґе у своєму класі», – писала Сара. Учителька розповіла, як діти пускали кольорові ліхтарики, разом обідали на перервах і ділилися їжею, запалювали свічки та розповідали історії. «Ми навіть вмикали відео з YouTube, де горіло вогнище в каміні, і проектували його на великий екран, щоб у класі була затишніша атмосфера. Це добре надихало і дітей, і вчителів після різдвяних свят довгими зимовими вечорами, які деколи здаються такими нудними. Мені завжди було цікаво, чи можливо виміряти задоволення життям і його вплив на добробут дітей, і я зрозуміла, що ці довірливі, усміхнені обличчя і є справжнім мірилом!»

      Саме в цьому й полягає моя робота як виконавчого директора Інституту дослідження щастя в Копенгагені: зрозуміти, виміряти й генерувати щастя. У нашому інституті ми вивчаємо причини та вплив людського щастя і працюємо для того, щоб поліпшити якість життя людей в усьому світі.

      Моя робота дала мені можливість спілкуватися з людьми з будь-якого куточка планети: від мера Копенгагена до мексиканця-продавця вуличної їжі, від індійського рикші до міністра щастя в Об’єднаних Арабських Еміратах. Я зрозумів дві речі. Насамперед ми можемо бути данцями, мексиканцями, індусами, арабами чи мати будь-яку іншу національність, але найголовніше те, що всі ми – люди. Ми не настільки відрізняємось одне від одного, як здається. Бажання тих, хто живе в Копенгагені, такі самі, як і в тих, хто мешкає у Гвадалахарі. Мрії мешканців Нью-Йорка, Делі та Дубаїв зорієнтовані на той самий маяк – на щастя. Слово «люке» (Lykke) перекладається з данської як «щастя». Якщо ви іспанець, для вас воно звучатиме як felicidad, для німця – Glu..ck, для француза – bonheur. І не важливо, як ви його назвете, бо захопливі розповіді на перервах у школі однаково запалюватимуть щасливі посмішки, де б ви не жили.

      Декілька років тому я катався на лижах із друзями в Італії. Наприкінці дня ми насолоджувалися сонцем і кавою на балконі нашого будиночка. Тоді хтось із нас згадав, що в холодильнику ще лишилася піца. «Хіба це не щастя? Та це ж воно і є!» – вигукнув я. І так вважав не тільки я. Хоча ми і приїхали з різних країн: Данії, Індії, США – проте всі відчували, що ділити їжу з друзями, насолоджуватися теплом березневого сонця, споглядати красу засніжених гір – це і є те, що ми називаємо щастям. Народжені на різних континентах, виховані в різних культурах, ми розмовляли різними