Сицилієць. Маріо П’юзо

заговорив серйозніше:

      – І коли Турі буде у твоїх руках, ти гарантуєш йому безпеку? Ти зможеш захистити його від Рима?

      Майкл розумів, що мати Ґільяно уважно спостерігає за ним, бачив, що її обличчя спотворила тривога. Він обережно сказав:

      – Як людина взагалі може гарантувати що-небудь проти долі. Так, я впевнений.

      Материне обличчя розслабилося, однак Пішотта різко заперечив:

      – А я – ні. Ти сьогодні довірився донові Кроче. Розповів йому про план утечі.

      – Чому б ні? – відрізав Майкл. Як, чорт забирай, він так швидко дізнався подробиці їхнього з доном Кроче обіду? – Я отримав від батька вказівки: саме дон Кроче має влаштувати приїзд Ґільяно. У будь-якому разі я говорив із ним лише про один план.

      – А інші? – запитав Пішотта. Він помітив, що Корлеоне вагається. – Ти можеш говорити вільно. Якщо не можна довіряти тим, хто перебуває в цій кімнаті, то надії для Турі нема взагалі.

      Уперше заговорив коротун Гектор Адоніс. Голос у нього був надзвичайно соковитий – голос природженого оратора, справжнього майстра переконувати інших:

      – Любий мій Майкле, ви мусите зрозуміти: дон Кроче – ворог Турі Ґільяно. Ваш батько має застарілу інформацію. Вочевидь ми не можем доправити Турі до вас, не вживши застережних заходів.

      Адоніс говорив довершеною римською італійською, не сицилійським діалектом.

      Втрутився старий Ґільяно:

      – Я вірю, що дон Корлеоне пообіцяв допомогти моєму синові. Тут не може бути жодного сумніву.

      – Я наполягаю, – завважив Гектор Адоніс. – Ми мусимо знати всі ваші плани.

      – Можу сказати вам те саме, що сказав донові Кроче, – мовив Майкл. – Але для чого мені розповідати комусь усі інші плани? Якби я спитав вас, де тепер ховається Турі Ґільяно, ви б мені сказали?

      З посмішки Пішотти він бачив, що той загалом схвалив таку відповідь. Однак Гектор Адоніс заперечив:

      – Це не одне й те саме. Ви не маєте причин знати, де ховається Турі. А ми мусимо знати, як ви плануєте йому допомогти.

      Майкл тихо відповів:

      – Я нічого про вас не знаю.

      На красивому обличчі професора з’явилася сяйлива усмішка. Він підвівся й вклонився.

      – Пробачте мені, – щиро вибачився Адоніс. – Я вчив Турі, коли він був малим, і його батьки зробили мені честь, запропонувавши стати хрещеним батьком. Нині я професор історії та літератури Палермського університету. Утім за найкращу мою вірчу грамоту може поручитися кожен за цим столом. Нині, як і завжди, я один із банди Ґільяно.

      Стефан Андоліні неголосно додав:

      – Я теж належу до банди. Ти знаєш моє ім’я, я твій кузен. Але ще мене називають Fra Diavalo.

      Це легендарне для Сицилії ім’я Майкл неодноразово чув. Йому подумалося, що Андоліні заробив це вбивче обличчя. Він теж був утікач, за голову якого призначено неабияку ціну, однак удень спокійно сидів за обідом з інспектором Веларді.

      Усі вони чекали його відповіді. Молодий Корлеоне не збирався