Сицилієць. Маріо П’юзо

Тепер понад сім сотень жителів за ґратами, заарештовані за змову з моїм сином. Вони невинні, більшість із них, але уряд забрав їх, щоб налякати інших, змусити їх доносити на мого Турі. Нині в цьому містечку дві тисячі солдатів Національної поліції, ще кілька тисяч полюють на Турі в горах. Люди більше не вечеряють поза будинком, їхні діти більше не бавляться на вулицях. Поліцаї – такі боягузи, що палять зі зброї, навіть якщо просто заєць перебігає дорогу. Коли стає темно, починається комендантська година, і якщо жінка піде до сусідки і її затримають, то на неї чекають приниження та образи. Чоловіків же потягнуть катувати в підземелля Палермо. – Чоловік зітхнув. – В Америці такого ніколи не може статися. Я проклинаю той день, коли поїхав звідти.

      Стефан Андоліні підпалив невеличку сигару, зупинивши всю компанію. Пускаючи дим, він з усмішкою сказав:

      – Правду кажучи, сицилійці радше нюхатимуть лайно у своєму селищі, ніж найкращі парфуми в Парижі. Що я тут роблю? Міг би втекти до Бразилії, як деякі інші. О, ми любимо рідні місця, ми сицилійці, але Сицилія нас не любить.

      Батько Ґільяно знизав плечима.

      – Я дурний, бо повернувся. Якби тільки зачекав кілька місяців, мій Турі був би американець по закону. Утім повітря цієї країни, певно, просочилось у лоно його матері. – Він зачаровано похитав головою. – Чому мій син завжди переймався бідами інших людей, навіть не його кревних родичів? Він завжди мав такі величні ідеї, завжди говорив про справедливість. А справжній сицилієць говорить про хліб.

      Ідучи по Віа Белла, Майкл помітив, що місто було ідеальне для засад і партизанської війни. Вулиці такі вузькі, що ними могло проїхати тільки одне авто, багато з них годилися хіба що для невеликих візків та віслюків, яких сицилійці досі використовували для перевезення товарів. Кілька чоловіків могли б стримувати тут нападників, а тоді втекти до білих вапнякових гір, що оточували місто.

      Чоловіки спустилися на центральну площу. Андоліні вказав на невеличку церкву, що височіла над нею, і мовив:

      – Турі ховався саме в цій церкві, коли поліцаї вперше намагалися його спіймати. Відтоді він став привидом.

      Вони втрьох пильно дивилися на церковні двері, так, наче Сальваторе Ґільяно міг постати перед ними.

      Сонце сіло за гори, і вони повернулися до будинку, перш ніж почалася комендантська година. Тут на них чекало двоє незнайомців – незнайомців тільки для Майкла, бо обидва обійняли батька Ґільяно й потиснули руку Стефанові Андоліні.

      Один із них був стрункий юнак із дуже хворобливою, землистою шкірою й величезними гарячковими темними очима. Він мав франтуваті вусики й був мало не по-жіночому привабливий, хоча ні в якому разі не зніжений. У ньому була якась гордовита жорстокість, як це буває з тими, хто прагне командувати за всяку ціну.

      Коли його представили як Ґаспаре Пішотту, Майкл був вражений. Пішотта – права рука Турі Ґільяно, його кузен і найближчий друг. Це найрозшукуваніша людина Сицилії після Ґільяно: за його голову давали п’ять мільйонів лір. З того, що Майкл про нього чув, він уявляв