Сицилієць. Маріо П’юзо

до батька й матері Ґільяно в Монтелепре, це по дорозі до Трапані.

      Він зупинився на мить і всміхнувся; усмішка не порушила масивності його щік.

      – Мені розповіли про твої плани. Усі твої плани.

      Дон Кроче сказав це з особливим наголосом, але Майкл подумав, що всіх планів той знати не міг. Хрещений батько ніколи нікому не розповідав усього.

      – Усі ми, ті, хто любить Ґільяно, – м’яко вів далі дон Кроче, – погоджуємося щодо двох речей. Йому не можна більше лишатися на Сицилії, і він має емігрувати до Америки. Інспектор Веларді теж із цим згоден.

      – Це навіть для Сицилії дивно, – відповів Майкл, усміхнувшись. – Інспектор – голова таємної поліції, що присягнула спіймати Ґільяно.

      Дон Кроче засміявся коротко, механічно.

      – Хто зрозуміє Сицилію? Утім усе просто. Риму буде краще, якщо Ґільяно щасливо житиме в Америці, а не сипатиме звинуваченнями з клітки для свідків у суді Палермо. Суцільна політика.

      Майкл був спантеличений, відчув різкий дискомфорт. Це було не за планом.

      – Чому інспектор Веларді зацікавлений у його втечі? Мертвий Ґільяно небезпеки не становить.

      Інспектор зі зневагою відповів:

      – Я обрав би саме це. Але дон Кроче любить його як сина. Стефан Андоліні злісно витріщився на інспектора. Отець Бенджаміно втягнув голову в плечі й відпив зі своєї склянки. Однак дон Кроче суворо відповів Веларді:

      – Ми всі тут друзі й повинні бути відверті з Майклом. Ґільяно має козир – щоденник, який він називає «Заповітом». Він містить докази того, що уряд Рима – певні його чиновники – допомагали йому чинити розбій у ці роки, маючи на те свої, політичні причини. Якщо цей документ буде оприлюднений, християнсько-демократичний уряд впаде й Італією правитимуть соціалісти й комуністи. Інспектор Веларді згоден зі мною, що цього не можна допустити. Тому він прагне допомогти Ґільяно втекти з цим «Заповітом», бо так він залишиться невідомим.

      – Ви бачили той «Заповіт»? – спитав Майкл. Цікаво, чи знав про нього батько. У його вказівках нічого про цей документ не було.

      – Я знаю про його зміст, – відповів дон Кроче.

      Інспектор Веларді різко сказав:

      – Якби я міг вирішувати, то вбив би Ґільяно, і до дідька його «Заповіт».

      Стефан Андоліні подивився на інспектора з такою неприхованою, напруженою ненавистю, що Майкл уперше усвідомив, що перед ним сидить людина, не менш небезпечна за дона Кроче.

      – Ґільяно ніколи не скориться, – мовив Андоліні. – Ти недостатньо вправний для того, щоб відправити його в могилу. Тобі було б розумніше пильнувати себе.

      Дон Кроче повільно підняв руку – і за столом запала тиша. Він повільно заговорив до Майкла, не зважаючи на інших.

      – Можливо, я не зможу дотримати слова й привезти тобі Ґільяно. Не можу тобі сказати, чому дона Корлеоне так цікавить ця справа. Будь певен, він має свої на те причини, і вони вагомі. Але що я можу зробити? По обіді ти поїдеш до батьків Ґільяно,