Одного разу на Різдво. Джозі Сільвер

що її хлопці здебільшого надзвичайно вродливі, бо, власне, а чому б і ні?

      Найбільше мене дивувало (а до цього моменту саме так і було), що наші романтичні стежки жодного разу не перетиналися. А от тепер…

      Якої відповіді вона чекає? Тут немає безпечного варіанта. Якщо скажу: «Так, він вогонь», – не думаю, що зможу вимовити це не як збоченка. Якщо скажу: «Ні, не вогонь», – вона образиться.

      – Він відрізняється від твого звичного типу, – відповідаю непевно.

      Вона повільно киває та прикушує верхню губу.

      – Я знаю. Можеш говорити чесно, я не ображуся. Він не такий очевидно вродливий, якого ти чекала побачити, ти це мала на увазі?

      Знизую плечима.

      – Гадаю, я не сказала, що він не гарний чи щось таке, просто відрізняється від твого стилю, – роблю паузу та дивлюся на неї з розумінням. – Твій останній хлопець був більш схожим на Метта Деймона, ніж Метт Деймон сам на себе, правда ж?

      Вона сміється, бо це так і було. Я навіть помилково назвала його Меттом в очі. Але то було нічого, бо все це тривало лише чотири побачення, а потім Сара вирішила, що, яким би вродливим він не був, це не виправдовує того, що він телефонує матусі тричі на день.

      – Джек здається якимось дорослішим, – вона зітхає та обіймає горнятко долонями. – Так, ніби всі інші були хлопцями, а це – чоловік. Смішно звучить?

      Я хитаю головою й усміхаюся, попри свою безнадію.

      – Ні, для мене не смішно.

      – Напевно, він рано подорослішав, – каже Сара. – Утратив батька кілька років тому – рак, здається, – вона замовкає, замислюється. – Певний час після цього мусив підтримувати маму з молодшим братиком.

      Серце моє ледь не розривається від жалю за ним. Мені не треба розповідати, яким спустошливим це може бути.

      – Він, здається, дуже крутий хлопець.

      Їй ніби полегшало від моєї оцінки.

      – Так, він саме такий. У нього дуже особлива крутість. Він не йде за натовпом.

      – Найкращий шлях.

      Вона сидить у повній тиші кілька секунд, потім починає знову:

      – Ти йому подобаєшся.

      – Він це сказав? – намагаюся, щоб голос звучав байдуже, але боюся, що вийшло з відтінком відчаю. Але, якщо так і вийшло, Сара не помітила.

      – Я просто знаю. Ви двоє маєте стати найкращими друзями. – Вона всміхається, відсовує стільця та встає. – Почекай, побачиш. Ти полюбиш його, коли краще пізнаєш.

      Вона виходить з кухні, минає мене, легенько похитавши вузол мого волосся. Я стримую пристрасне бажання підскочити та обійняти її з усією силою. І попросити вибачення, і благати про те, щоб вона мене зрозуміла. Але натомість підтягую до себе цукорницю та додаю солодкого до кави. Дякувати Богові, невдовзі я вирушаю на Різдво до своїх. Мені вкрай необхідний час для самої себе, щоб я змогла розробити план, як, у біса, жити далі.

      2010

Новорічні обітниці

      Минулоріч я дала собі дві обітниці:

      1. Знайти свою першу справжню роботу в журналі. Ну, можу з упевненістю сказати, що блискуче провалила це завдання.