Точка обману. Дэн Браун

– зупинив її Екстром, зовсім не в захваті від її знань. – А чи відомо вам про нещодавнє поповнення цього сузір’я супутників?

      Рейчел кивнула. Полярний орбітальний сканер щільності (PODS) було створено для того, щоб ретельніше контролювати наслідки глобального потепління.

      – Наскільки я розумію, сканер вимірює товщину і щільність полярних льодів, так?

      – Здебільшого так. Він використовує технологію спектрального аналізу і вимірює щільність криги на всій її площі. Виявляє аномалії в щільності льоду, тобто його розм’якшення, місця поверхневого танення, внутрішні проталини, великі приховані розломи. Усе це показники, якими визначають процес глобального потепління.

      Рейчел чула про метод комбінованого сканування щільності. Супутники Національного управління військово-космічної розвідки використовували аналогічні технології для визначення різниці щільності земної поверхні у Східній Європі і знаходження таким чином місць масових поховань. Вони доводили, що там дійсно відбувалися етнічні чистки.

      – Два тижні тому, – продовжив Екстром, – супутник-сканер проходив саме над цим льодовиком і зафіксував аномалію, зовсім не схожу на ті, що ми сподівалися виявити. На глибині двохсот футів під поверхнею льоду було зафіксовано утворення діаметром десять футів, повністю замкнуте шарами твердого льоду.

      – Водяна кишеня? – швидко уточнила Рейчел.

      – У тому й річ, що не водяна. І взагалі – не рідка. Аномалія виявилася твердішою за той лід, який її оточує.

      Рейчел помовчала, роздумуючи.

      – Отже… там якийсь валун чи щось подібне?

      – Саме так, – кивнув Екстром.

      Рейчел чекала продовження розповіді. Але так і не дочекалася. Невже я прилетіла сюди тільки тому, що НАСА виявила в кризі дуже великий камінь?

      – Поки сканер не визначив щільність каменя, ми й не звернули на нього уваги. А потім терміново вислали команду для аналізу знахідки. Цей камінь ось тут, під нами, і він виявився набагато щільнішим за інші камені на острові Елсмір. Значно щільнішим за всі камені в радіусі чотирьохсот миль.

      Рейчел уважно поглянула під ноги, на лід, чітко уявивши, що десь там, у глибині, лежить величезний валун.

      – Ви хочете сказати, що хтось перемістив його сюди?

      Здавалося, її запитання трохи розвеселило Екстрома.

      – Камінь важить понад вісім тонн. Він лежить під двома сотнями футів щільного льоду. Отже, перебуває тут непорушний уже триста років.

      Рейчел, утомлено плентаючись за Екстромом, увійшла слідом за ним у довгий вузький коридор, проминувши двох озброєних охоронців, що стояли непорушно. Вона поглянула на директора НАСА:

      – Гадаю, логічне пояснення все ж таки існує?

      – Звісно, існує, аякже, – відповів Екстром. – Виявлений супутником камінь – це метеорит.

      Рейчел зупинилася як укопана посеред коридору і уважно подивилася на свого провідника. Метеорит? На неї накотилася хвиля розчарування. Президент обіцяв слона, а вона знайшла муху.