Точка обману. Дэн Браун

і різко крутнулася на дев’яносто градусів, наче танк на гусеницях. Тепер перед ними була висока стіна снігової «дамби».

      Рейчел зі страхом поглянула на крутий схил. Невже він і справді збирається…

      – А тепер – рок-н-рол! – Чоловік увімкнув швидкість, і машина помчала до «дамби».

      Рейчел здавлено верескнула і вхопилася за ручки. Коли снігохід уперся у схил, шиповані гусениці увіп’ялись у сніг, і химерна конструкція почала підніматися. Рейчел не сумнівалася, що вони ось-ось перекинуться назад, але кабіна, на диво, так і залишилася в горизонтальному положенні, а гусениці наполегливо вгризалися в сніг. Коли великий снігохід видерся на вершечок пагорба, водій зупинив його і весело поглянув на свою пасажирку, у якої аж пальці побіліли – так міцно вчепилася вона в ручки.

      – Куди там джипам до цієї конячки! Амортизатори ми запозичили в марсохода. Працює як годинник!

      Бліда від страху Рейчел злегка кивнула.

      – Та отож.

      Опинившись на вершечку снігового пасма, Рейчел побачила перед собою приголомшливу картину. Просто перед ними виднілося ще одне пасмо, за яким починалось величезне, ледь-ледь похиле поле блискучого льоду. Залите місячним сяйвом, воно тягнулося далеко-далеко, поступово звужуючись і змією заповзаючи в гори.

      – Це льодовик Мілна, – пояснив водій, показуючи на гори. – Починається він там, а потім стікає в цю широку дельту, в якій ми зараз і перебуваємо.

      Водій знову увімкнув передачу, дав газу, і Рейчел вхопилася за ручки – вони почали знижуватися крутосхилом. Спустившись, снігохід перетнув іще одну крижану річку, а потім видерся на ще одну снігову дамбу. Вибравшись на її вершечок і швидко скотившись протилежним схилом, вони ковзнули на гладеньку поверхню льодовика і рушили вперед.

      – А далеко нам їхати? – спитала Рейчел, не бачачи попереду нічого, крім льоду.

      – Милі зо дві.

      Рейчел здалося, що це бозна-де. Пориви вітру стрясали плексигласову кабіну, неначе намагаючись скинути її та швиргонути аж до океану.

      – Це катабатичний вітер, – гукнув водій. – Я вже до нього звик. – Він пояснив, що в цьому районі постійно дме сильний вітер у напрямку океану. Катабатичним він називається тому, що грецькою це означає «той, що рухається схилом донизу». Цей безжальний і жорстокий вітер виникає внаслідок того, що важке холодне повітря стікає вниз крижаною поверхнею, як бурхлива гірська річка. – Це єдине місце на землі, – сміючись додав водій, – де і справді замерзає пекло.

      За кілька хвилин Рейчел розгледіла далеко попереду якийсь невиразний силует, щось схоже на величезний білий купол, що вивищувався над крижаною поверхнею. Вона протерла очі. Що ж це в біса таке?

      – Нагадує велике ескімо, еге ж? – пожартував чоловік.

      Рейчел спробувала здогадатися, що то за конструкція. Вона була схожа на х’юстонський космодром.

      – НАСА збудувала його тиждень з половиною тому, – пояснив водій. – Багатоступінчастий надувний плексиполісорбат. Надуваєте частини, з’єднуєте їх, а потім усю конструкцію кріпите до льоду гаками й тросами.