Название | Багряні ріки |
---|---|
Автор произведения | Жан-Крістоф Ґранже |
Жанр | Триллеры |
Серия | |
Издательство | Триллеры |
Год выпуска | 1998 |
isbn | 978-617-12-5978-2,978-617-12-5979-9 |
Але передмістя ховало своє темне обличчя. Абдуф завжди знав, що Нантер – це сумне й пропаще місце. Тепер він виявив, що містечко це може бути ще й жорстоким і смертельно небезпечним.
Одного п’ятничного вечора до кафе при басейні, що працювало в нічну зміну, вдерлася банда чоловіків. Без жодного слова ногами й пивними пляшками вони жорстоко побили власника закладу. За що саме – ніхто достеменно не знав. Либонь, якась давня образа: когось із них не пустили всередину або дорікнули за незаплачене пиво. Ніхто з присутніх навіть не поворухнувся. Але притлумлені крики власника, що доносилися з-поза барної стійки, ще довго відлунювали в Карімовій голові. Тої ночі йому багато чого пояснили. Він дізнався імена, місця, чутки. Юний араб зазирнув до іншого світу, про існування якого раніше навіть не здогадувався. Світу насилля, недоступних кварталів і підвалів, просяклих кров’ю. Іншого разу на вулиці Колишньої Мерії бійка перед концертом перетворилася в криваве побоїще. Знову порахунки якихось ворожих кланів. Карім бачив хлопчаків, що катулялися з розбитими обличчями по асфальту, бачив дівчат із липким від крові волоссям, що намагалися заховатися за машинами.
Араб ріс і переставав пізнавати своє місто. Від самого дна здіймалася потужна хвиля. Усі захоплено розповідали про Віктора, камерунця, який ширявся на дахах будинків. Про Марселя, гульвісу з обличчям, покарбованим віспинами, і синьою цяткою, витатуйованою на індійський манір на чолі, якого кілька разів арештовували за бійки з лягавими. Про Жамеля й Саїда, які взяли ощадну касу. Часом Карім зустрічав цих типів перед своєю бурсою й дивувався їхньому почуттю гідності, їхній шляхетній поведінці. Це були не якісь грубі, неосвічені злодюги, а елегантні парубки з вишуканими манерами, блискучими очима й вивіреними рухами.
Карім обрав поле своєї діяльності. Хлопець почав із крадіжок автомагнітол, потім перейшов на машини і так здобув справжню фінансову незалежність. Він учащав до одного негра, курця опіуму, до «ведмежатників», а найбільше – до Марселя, страшного й жорстокого волоцюги, який із ранку до ночі ловив прихід, але який водночас тримав передмістя на певній дистанції від себе, і це Каріма захоплювало. Марсель висвітлював своє коротко підстрижене волосся перекисом водню, носив хутряні безрукавки та слухав «Угорські рапсодії» Ліста. Він мешкав на сквотах22 і читав Блеза Сандрара23 . Він називав Нантер «спрутом» і вигадував – Карім знав це – цілу систему алібі й пояснень, щоб виправдати свою майбутню неминучу поразку. Дивно, але саме цей мешканець міських нетрищ показував Карімові, що існує інше життя за межами їхнього передмістя.
І молодий араб присягнувся тоді, що здобуде собі це життя. Не кидаючи крадіжок, він із подвійною затятістю взявся до навчання, здивувавши цим усіх своїх знайомих. Записався на курси тайського боксу
22
Сквот (англ. squat) – покинуте приміщення або будинок, замешканий, зазвичай, без згоди власника.
23
Блез Сандрар (фр. Blaise Cendrars, справжнє ім’я – Фредерік-Луї Созе, 1887—1961) – швейцарський та французький поет, прозаїк і журналіст.