Дивовижні технології. Дизайн та інтернет речей. Девід Роуз

та реплікантів, це стане питанням дизайну та стилю життя, аналогічним до «Скільки в мене буде пар взуття?» чи «Скільки я назбираю заварних чайничків?» Звісно, нам би дуже хотілося дістати якнайбільше допомоги в розв’язанні всіх наших завдань: прибирати в домі, навчати нас нових навичок, координувати перевезення, ладнати юридичні справи, планувати відпустки, управляти фінансами, надавати медичні послуги, доглядати за дітьми. Ми хочемо мати масажистку, персонального купувальника, навіть проксіпсихотерапевта. Більшість із нас уже користується або хоче користуватися деякими або й усіма цими послугами, проте вони або задорогі, або обтяжливі, або незручні, або потребують багато часу. Проте в міру того як ціна знижується, а ми набиваємо руку у створенні догідливих спеціалізованих роботів, дедалі більше людей охоче перекладе свою роботу на пристрої.

      Який ступінь анімізму ми хотіли б бачити в цих надавачах послуг? Чи повинні вони мати особистості, як репліканти, бути гуманоїдами, як Asimo, чи відносно механічними, як Roomba? Я переконаний, що ми б хотіли, щоб наші надавачі послуг були «персоналізовані» – мали точно таке співвідношення людського характеру та гіперспеціалізації, щоб не змушувати нас почуватися в небезпеці чи затіненими і залишити за нами комфортну роль майстрів на все.

      Чого я точно хочу, так це персоналізації людей, які надають мені послуги. У спортзалі я вишукую тренерів із привабливими для мене манерами та стилем взаємодії. Тренер повинен змушувати мене бути відповідальним, бути готовим вислуховувати моє буркотіння щодо хворобливості й ковтання ібупрофену та перейматися моїми цілями. У мене не буде мотивації ходити в спортзал, якщо там я взаємодіятиму лише з машинами, хоч би який обсяг даних щодо мого тренування вони б уміли показувати.

      Надавач послуг, наділений особистістю, спроможний активувати мотиваційні системи, що вроджені, залежні від соціальних відносин і, як наслідок, потужні підсилювачі. Тренер, наділений особистістю, може активувати несвідомі дитячі перенесення. Вона мене похвалить. Вона кохатиме мене, якщо я впораюся. Нами керують бажання задовольнити наших батьків і фантазія про романтичного партнера. Такі види підсилювальних систем постійно діють у наших стосунках і вмикаються в «компанійських» системах, які запускають наші дзеркальні нейрони – клітини мозку, що допомагають нам співчувати іншим, навіть якщо безпосередній зв’язок між нами слабкий чи його нема (ось чому ми плачемо при перегляді фільмів). Ці вроджені системи дуже потужні, й оживлена людино-комп’ютерна взаємодія неминуче їх використовуватиме.

      Нездоланна проблема андроїдів

      Враховуючи останні досягнення робототехніки та приголомшливі обіцянки щодо нового типу людино-комп’ютерної взаємодії, постає питання: чому ж соціальні роботи не постали як основний спосіб нашої взаємодії з технологією?

      Мій приятель Корі Кідд з Медіалабораторії заснував компанію під назвою Intuitive Automata з метою вивести на ринок соціального робота, призначеного