Убивства за абеткою. Аґата Крісті

себе занапастив. Його руки так трусяться, що він не зміг би чітко надрукувати літери. Папір доброї якості, та й чорнило теж. Дивно, що в листі вказане двадцять перше число цього місяця. Але, ясна річ, це може бути просто збіг.

      – Так, це можливо.

      – Але мені не подобаються такі збіги, містере Пуаро. Занадто точно збіглось.

      Він на мить замовк. Чоло прорізала зморшка.

      – Абеткар. Що то, в дідька, за Абеткар? Побачимо, може, Мері Дровер (це племінниця) зможе нам чимсь допомогти. Дивна справа. Якби не лист, я б із певністю ставив на Франца Ашера.

      – Ви щось знаєте про минуле місіс Ашер?

      – Вона родом з Гемпширу. Дівчиною почала працювати в Лондоні як прислуга. Там познайомилася з Ашером і вийшла за нього заміж. Їм, мабуть, тяжко жилося під час війни. Вона пішла від нього в 1922 році. Тоді вони ще жили в Лондоні. Жінка переїхала сюди, щоб утекти від нього, але Ашер пронюхав, де вона, й подався за нею, діймаючи через гроші…

      Увійшов констебль.

      – Так, Бріґґсе, що там?

      – Той чоловік, Ашер, сер. Ми привезли його.

      – Гаразд. Де він був?

      – Ховався у вантажному вагоні на запасній залізничній колії.

      – Справді? Ведіть його сюди.

      Франц Ашер був справді жалюгідним і неприємним суб’єктом. Він то голосно ридав, то щулився, то бісився. Його осоловілий погляд перебігав з одного обличчя на інше.

      – Чого ви хочете від мене? Я нічого не скоїв. Який сором, який скандал, що ви привезли мене сюди. Свині, та як ви посміли? – Його тон раптом змінився. – Ні, ні, я не це мав на увазі. Ви б не образили бідного старого чоловіка. Не поводьтеся з ним жорстоко. Усі погано ставляться до бідного старого Франца! Бідний старий Франц!

      Містер Ашер почав плакати.

      – Годі, Ашере! – сказав інспектор. – Візьміть себе в руки. Я вас не звинувачую поки що. І ви не зобов’язані робити жодних заяв, якщо не хочете. Але, з іншого боку, якщо ви не маєте стосунку до вбивства вашої дружини…

      Ашер урвав його. Його голос переріс у крик.

      – Я не вбивав її! Я її не вбивав! Це все брехня! Кляті англійські свині, ви всі проти мене! Я не вбивав її, не вбивав!

      – Ашере, ви часто їй погрожували.

      – Ні, ні. Ви не розумієте. Це був жарт, просто жарт між мною та Алісою. Вона розуміла.

      – Дуже смішний жарт! Ашере, може, таки скажете, де ви були вчора ввечері?

      – Так, так, я все скажу. Я навіть не підходив до Аліси. Я був із друзями, з добрими друзями. Спершу ми були в «Семи зірках», а потім у «Рудому собаці».

      Він швидко заговорив, запинаючись.

      – Дік Вілловс, він був зі мною, і старий Карді, і Джордж, і Платт, і ще багато хлопців. Кажу вам, я навіть близько біля Аліси не був. Ach Gott16, я кажу вам правду.

      Його голос переходив у крик. Інспектор кивнув своєму підлеглому.

      – Виведи його. Затриманий за підозрою.

      – Не знаю, що й думати, – сказав він, коли виводили неприємного, тремтливого старого з озлоблено викривленою щелепою. – Якби не лист, я б сказав, що це він.

      – А що за чоловіків він згадав?

      – Погана компанія. Жоден

16

О Боже (нім.).