Убивства за абеткою. Аґата Крісті

У будь-якому разі залишається тільки чекати.

      – Добре, двадцять перше припадає на п’ятницю. Якщо біля Андовера станеться величезне пограбування, тоді…

      – О, це буде таким полегшенням.

      – Полегшенням? – Я втупився в нього. Це слово, здається, зовсім сюди не пасувало. – Пограбування може викликати тривогу, але навряд чи полегшення! – сказав я.

      Пуаро енергійно похитав головою.

      – Помиляєтеся, мій друже. Ви не розумієте, про що я. Пограбування було б полегшенням, адже звільнило б мій розум від страху перед іншим.

      – Перед чим?

      – Убивством! – сказав Еркюль Пуаро.

      Розділ другий

      (Не від імені капітана Гастінґса)

      Містер Александр Бонапарт Каст підвівся зі стільця й, жмурячись, оглянув обшарпану спальню. Його спина заніміла від тривалого сидіння, і він витягнувся на повен зріст. У цю мить випадковий спостерігач помітив би, що містер Каст насправді доволі високий чоловік. Його сутулість та короткозорість справляли хибне враження.

      Підійшовши до поношеного пальто, що висіло на дверях, він дістав із кишені коробку дешевих цигарок і сірників. Запалив цигарку й повернувся до столу. Витяг залізничний довідник, заглянув у нього й знову взявся до вивчення надрукованого на машинці списку імен, відтак одне з них відмітив «галочкою».

      Був четвер, 20 червня.

      Розділ третій

      Андовер

      Мене вразило погане передчуття Пуаро щодо анонімного листа, якого він отримав, але маю визнати, що все це вискочило мені з голови, коли двадцять перше число таки настало, і згадав я про це лише коли мого друга навідав Джепп – головний інспектор Скотленд-Ярду. Ми знали інспектора з відділу карного розшуку вже багато років, і він щиросердечно привітав мене.

      – Не може бути, – вигукнув він. – Це ж капітан Гастінґс повернувся з глушини… як її там? Як у старі добрі часи, ви разом із мсьє Пуаро. Маєте гарний вигляд, лише на маківці трохи порідшало. Та що вдієш, ми всі до цього йдемо. І в мене та сама проблема.

      Я трохи поморщився. Адже був певен, що, завдяки старанності, з якою я зачісував волосся назад, на маківку, залисину, на яку натякав Джепп, помітити було годі. Однак Джепп ніколи не був особливо тактовним, коли йшлося про мене, тому, зробивши добродушне обличчя, я погодився, що ніхто з нас не молодіє.

      – За винятком мсьє Пуаро, – сказав Джепп. – Чудова реклама засобу для зміцнення волосся. А на обличчі як усе буяє, пишніше, ніж колись. Це ж треба в такому поважному віці стати знаменитістю. Замішаний у всіх голосних справах: убивствах у потягах, літаках, вищих колах, він скрізь – і тут, і там. Відтоді як пішов у відставку, Пуаро прославився.

      – Я вже казав Гастінґсу, що я мов примадонна, яка щоразу дає прощальний спектакль, – усміхнувся Пуаро.

      – Не здивуюсь, якщо ви закінчите тим, що розслідуватимете власну смерть. – Джепп щиро розсміявся. – А це ідея. Можна написати книжку.

      – Доведеться це робити Гастінґсу, – сказав Пуаро, підморгуючи мені.

      – Ха-ха-ха! Оце буде сміху, – реготав Джепп.

      Я не міг зрозуміти, чому ця ідея здалася йому такою смішною. Зрештою,