Йдучи дорогами життя…. Олександр Афонін

робота, від ранку до пізньої ночі,

      Клопоти вічні й тривоги, мов грона, рясні.

      Просто щоденні червоні, «комп’ютерні», очі

      Й вічні папери, що так остогидли мені.

      Просто проблеми, що тиснуть на мозок і плечі,

      Хоч і не власні, та взявся тягар цей нести…

      Просто, як Бога, чекаєш ти іноді вечір,

      Денне ж бо поле бракує вже сил перейти.

      Просто весна, що свої нині крила складає.

      Швидко деньочки минули її золоті.

      Просто життя, в якім часу на себе немає.

      Мабуть, тому, що живемо в часи непрості.

      * * *

      Я закоханий в грона ці білі!

      Як хвилюють і п’янять вони!

      З юних літ такі любі і милі

      Ці чарівні дарунки весни.

      Квітів в світі існує багато,

      Та акація, мабуть, свята.

      З незрівнянним її ароматом

      Знов юнацькі приходять літа.

      Знову крилами серце тріпоче,

      Наче птах, що досяг вишини.

      І твої помічають знов очі

      Те, що з віком приходить лиш в сни…

      Почуття – наче хвилі цунамі

      Чи напруга у тисячу ват.

      Так, як в юності, грається з нами

      Цей акацій святих аромат.

      * * *

      Останні акорди зіграє сьогодні весна,

      У зелені парків востаннє плесне білим цвітом.

      Примхливою дуже була цього року вона,

      А вже через день нам у вікна постукає літо.

      Яким воно буде? Мабуть, як і наше життя:

      То сонце, то хмари, то блискавки рватимуть небо…

      А ми і надалі долатимем шторми буття,

      Хоч, може, й не варто, однак розумієм, що треба.

      * * *

      Май стремительным был, как выстрел.

      Ярким солнцем насквозь прострочен.

      Мы стремимся жить очень быстро

      И сквозь дни убегаем в ночи.

      Не успеет зажечься утро,

      Мы же вечер торопим снова.

      Вот сказать бы хоть раз кому-то,

      Словно в сказке, святое слово,

      Чтобы время остановило

      Неустанный свой бег. На немножко…

      Чтобы солнышко лишь всходило

      В нашей жизни. В душе. В окошке.

      * * *

      Зацвіла в городі бузина,

      Та ще й дядько з Києва приїхав.

      В середу іде від нас весна

      Й час квітучих цих духмяних віхол.

      Викидає жито колоски,

      Дозріва черешня в верховітті.

      Й вечір майже літній, вже такий,

      Бо воно блука десь в підворітті.

      Обіцяють, спека нас знайде,

      І, мабуть, найближчими вже днями.

      Соловейко ж весну проведе

      У квітучій бузині піснями.

      У літній час гріховно нудить світом…

      * * *

      Посміхнімось сонцю і траві в росі,

      Надихаймось щастям і земній красі.

      Слухаймо, як пісню вітер нам співа,

      Бо любові ніжні в пісні тій слова.

      Киньмо думки ниці, зваживши на те,

      Що прийшло вже літо – літечко святе.

      * * *

      Между пышными липами, кленами

      Бродит