Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

вгору вздовж пагорба Рабе й були такими схожими, що їх заледве можна було відрізнити один від одного. Це був популярний район для сімей із дітьми, передусім тому, що тут не було виду на море, і відповідно будинки не коштували так дорого, як ті, що були до моря ближчі.

      Був дуже холодний вечір, щоб прогулюватися, але автомобіль рішуче відмовлявся рухатися піщаним схилом. З глибоким полегшенням вона нарешті повернула на вулицю Дана й Пернілли.

      Еріка натиснула на дзвінок, і за дверима одразу почувся тупіт дрібненьких ніг. Секундою пізніше їх відчинила маленька дівчинка в нічній сорочці – Лісен, найменша дочка Дана та Пернілли. Ревнощі переповнювали Малін, середню дитину, тому, що Лісен несправедливо дозволили відчинити Еріці двері. Суперечка не закінчилася, доки рішучий голос Пернілли не почувся з кухні. Белінді, найстаршій дівчинці, було тринадцять, і Еріка бачила її внизу біля ковбасного кіоску Аке в компанії кількох довговолосих хлопців на мопеді, коли проїжджала повз площу. Імовірно, батьки вже перестали тримати її під контролем.

      Після того, як кожна з дівчат отримала свою порцію обіймів, вони зникли так само швидко, як і з’явилися, і нарешті Еріка мала змогу спокійно зняти верхній одяг.

      Пернілла стояла на кухні й готувала їжу: на ній був фартух із написом великими літерами «Поцілуй кухарку», а щоки палали від задухи, що панувала тут. Здавалося, вона була в самому розпалі приготування їжі й лише розгублено помахала Еріці рукою, перш ніж знову повернулася до каструль та сковорідок, що пахкали парою й шипіли. Еріка зайшла до вітальні й була впевнена, що побачить там Дана, який умостився на дивані, закинувши ноги на скляний столик і затиснувши в правій руці пульт від телевізора.

      – Привіт! Я бачу, що чоловік-шовініст сидить і байдики б’є, поки благовірна потопає у власному поті на кухні.

      – Приві-і-іт! Так, ти ж знаєш, чоловік лише вказує, де має стояти шафа, і міцною чоловічою рукою керує будинком. З жінками переважно тільки так і треба поводитися.

      Тепла усмішка Дана суперечила його словам, і Еріка знала, що той, хто керує будинком Карлссонів, – це в будь-якому разі не Дан.

      Вони швидко обнялися, і вона сіла на чорний шкіряний диван і, наче в себе вдома, поклала ноги на скляний столик. Вони дивилися новини на четвертому каналі в приємній тиші, і Еріка вже не вперше задумалася про те, яким було б її життя, якби вони з Даном були разом.

      Дан був її хлопцем і першим великим коханням. Вони були разом протягом усього періоду навчання в гімназії й не розлучалися три роки. Але мали різні пріоритети в житті. Дан хотів залишитися у Ф’єлльбацці й заробляти на хліб риболовлею, як його батько та дідусь, а Еріка не могла дочекатися, коли зможе переїхати звідти й урятуватися від тамтешньої задухи. Вона завжди знала, що її майбутнє очікує на неї десь в іншому місці.

      Вони намагалися зберегти стосунки: певний час Дан жив у Ф’єлльбацці, а Еріка – у Ґетеборзі. Але їхні життя пішли різними шляхами, і після болісного розриву їм згодом поступово вдалося побудували дружні взаємини, які майже за п’ятнадцять років стали сильними та щирими.

      Пернілла