Крижана принцеса. Камілла Лекберґ

або оригінальні, реставровані до стану, у якому вони з’явилися тут одразу ж після зведення будинку, або куплені Алекс. Вона відвідала не знаю навіть скільки крамниць, аби знайти такі ж речі, які були тут у часи прадідуся. У неї було багато старих світлин, які їй допомагали, і результат перевершив усі сподівання. Водночас вона працювала над заснуванням своєї галереї, і, як їй вдавалося встигати з усім, я зрозуміти не можу й досі.

      – Якою людиною була Алекс?

      Генрікові знадобилося трохи більше часу, аби подумати над запитанням.

      – Вродлива, спокійна, перфекціоніст до кінчиків пальців. Вона могла здатися зарозумілою тим, хто не знав її, але це здебільшого залежало від того, що вона не одразу ж впускала когось у своє життя. Алекс була людиною, за яку треба було боротися.

      Еріка дуже добре знала, що саме він мав на увазі. Ця стриманість зумовила те, що ще в дитинстві Алекс називали зарозумілою зазвичай ті самі дівчата, які ледь не билися, аби посидіти з нею поруч.

      – Що ти маєш на увазі?

      Їй хотілося почути, як опише це Генрік.

      Генрік подивився у вікно, і вперше відтоді, як Еріка вступила в будинок Війкнерів, вона помітила за бездоганною бронею почуття.

      – Вона завжди йшла своїм шляхом. Вона не брала до уваги інших людей. Не через злобу, – в Алекс не було її, – а з необхідності. Найважливішим для моєї дружини було не бути ображеною. Усе інше, усі інші почуття через цю мету відійшли на задній план. Але проблема в тому, що, якщо ти не впускаєш нікого за стіну, побоюючись, що ця людина стане ворогом, то ти зачиняєш двері й для друзів.

      Він замовк. І подивився на неї.

      – Вона говорила про тебе.

      Еріка не могла приховати свого здивування. Згадавши про те, як їхня дружба закінчилася, вона подумала, що Алекс відвернулася й більше ніколи про неї не думала.

      – Одну річ, яку вона сказала, я пам’ятаю дуже добре. Вона зізналася, що ти була останньою справжньою подругою, яку вона мала. «Останньою чистою дружбою». Так сказала вона. Трохи дивне формулювання, подумав я, але вона нічого більше не мовила про це, а я добре навчився не розпитувати її. Тому я розповідаю тобі факти про Алекс, які ніколи не розповідав нікому іншому. Щось підказує мені, що ти, попри те, що минуло вже багато років, усе ще мала особливе місце в серці моєї дружини.

      – Ти кохав її?

      – Більше за все. Александра була всім моїм життям. Усе, що я робив, усе, що я говорив, – усе проходило крізь неї. Іронічно, що вона ніколи не помічала цього. Якби Александра впустила мене, вона б не була сьогодні мертва. Відповідь завжди лежала в неї перед носом, але вона не наважувалася її шукати. Боягузтво й сміливість перепліталися в моїй дружині.

      – Бірґіт і Карл-Ерік не думають, що вона наклала на себе руки.

      – Так, я знаю. Чесно кажучи, я сам не розібрався, що насправді думаю. Я прожив із нею понад п’ятнадцять років, але ніколи її не знав.

      Його голос усе ще був сухим і повільним, таким тоном він міг так само говорити про погоду, і Еріка зрозуміла, що її перше враження від