Ваш надійний тил. Як налагодити зв’язки, що приведуть до успіху. Кейт Феррацці

які можуть мені допомогти. Через кілька тижнів у моїй лікарні почалися проблеми – серйозний конфлікт із найвищим керівництвом. Мої друзі допомогли мені ухвалити важливе рішення, яке мені й самій спадало на думку – піти з роботи і сприйняти це позитивно, знаючи, що замість неї буде щось інше. Тепер у мене значно краща робота: я працюю з об’єднанням лікарів. Без підтримки друзів я навряд чи наважилася б на такий крок. Я не перестала допомагати іншим – але тепер і вони допомагають мені, і я приймаю їхню допомогу! Я ніби розраховуюся наперед.

      Сьюзан, як і я, позбавляла себе дуже важливого елементу великодушності – ми не дозволяли іншим відчути радість від допомоги нам. Приймаючи допомогу, ви даєте людині можливість відчути себе потрібною (а хіба не всім цього хочеться?). Дозволити тим, кому ми не байдужі, допомогти нам – хіба це не великодушність?

      Чи є у вашому житті люди, які пропонують вам допомогу, а ви відмовляєтеся її прийняти? Можу припустити, що знайшлося б багато людей, які були б готові вам послужити, якби ви їм це дозволили, – зокрема й ті, з ким ви ще не знайомі. Вони могли б змінити ваше життя на краще, а ви могли б зробити те ж саме для них. Один із найнадійніших шляхів побудови глибших стосунків із тими кількома людьми, чия думка і довіра для вас важлива, – це дозволити їм допомогти вам.

      Для цього навіть є спеціальний науковий термін – «обов’язкова взаємозалежність». Його запропонувала ще в 1999 році соціальний психолог Мерілін Брюер у статті, що вийшла в науковому журналі Journal of Social Issues. Теорія Брюер полягає в тому, що заради виживання в довготривалій перспективі люди повинні залежати від допомоги інших – користуватися їхньою допомогою, інформацією та спільними ресурсами і, своєю чергою, ділитися отриманим з іншими. У цьому разі між особою і групою, по суті, немає різниці. Наша особиста вигода залежить від готовності групи зробити для нас те, що ми зробили для неї. Це процес співпраці. Він вимагає довіри, хоча й із застереженням. Брюер не закликає довіряти всім без винятку; вона вважає, що великодушність базується на ймовірності того, що інші будуть великодушними до нас.

      Іншими словами, ми обоє отримуємо користь, якщо дбаємо про те, щоб ми обоє досягли успіху. Розуміємо ми це чи ні, але готовність віддавати і отримувати створює в стосунках прекрасну атмосферу взаємного обміну.

      Тож як нам переступити через відчуття страху, пов’язане з прийняттям великодушності інших?

      Дуже просто: поставте себе на місце того, хто віддає. Результати досліджень Френсіса Флінна та Ванесси Лейк, опубліковані в Journal of Personal and Social Psychology, свідчать, що наше недостатнє розуміння логіки тих, у кого ми можемо попросити про допомогу, заважає нам до них звертатися, адже ми хибно переконані, що нам відмовлять. Учасники проведеного ними експерименту вдвічі занизили ймовірність отримати згоду у відповідь на пряме прохання про допомогу.

      Справді, замисліться: що ви відчуваєте, коли важлива для вас людина цікавиться вашою думкою? Вас це дратує? Чи, може, вам здається, що вас використовують? У жодному разі –