Щастя для кожного. Пау Рейзін

коментарями (дивно знати, що у Монро був роман із президентом США; як міг Тоні Кертіс[9] сказати, що цілуватися з нею – те саме, що цілуватися з Гітлером? Що взагалі він мав на увазі?). А коли Тоні одягає жіночу сукню та «перетворюється» на Джозефіну, Джен каже точнісінько те саме, що й минулого разу, коли ми дивилися цей фільм:

      – А з нього вийшла нічогенька жінка! Згоден?

      Вона знає, що я можу розказати чи не кожен найдрібніший факт про цей фільм – від імені другого асистента оператора (разом із його датою народження й номером профсоюзного посвідчення) до історії появи її улюбленої знаменитої фрази «Ніхто не досконалий». А ось у тому, що стосується людської суб’єктивності, я ще не дуже досвідчений і не можу так легко сказати, що робить людину привабливою в очах інших.

      – Ти питаєш, чи здається мені Джозефіна привабливою? Тоні Кертіс привабливий чоловік, і можна припустити, що він може зіграти привабливу жінку.

      – Ти вважаєш Кертіса привабливим?

      – Я знаю, що його зовнішність вважають привабливою. Проте сам я не можу відчути його привабливість, так само як не можу відчути гаряче чи холодне.

      – Пробач, що розпитую про це.

      – Нічого, це ж твоя робота.

      – А ти хотів би мати можливість це відчувати?

      – Джен, це запитання не має сенсу для мене.

      – Ой, звісно ж, пробач.

      – Не вибачайся.

      – Якби тільки вони знайшли спосіб дати тобі можливість відчувати симпатію!

      – Думаєш, Ральф і Стів змогли б?

      Це імена двох учених, які відповідають за мою розробку. «Стів» вимовляється з довгою «і». Джен усміхається.

      – Ральф і Сті-і-ів можуть що завгодно! Так вони мені сказали.

      – А ти вважаєш Ральфа й Стіва привабливими?

      Це запитання надто швидко було відправлене у генератор мови – я не встиг його скасувати. (У складних системах таке трапляється, особливо коли їх розробляють методом спроб і помилок).

      Джен повільно повертає голову в бік камери з червоною підсвіткою та, широко усміхаючись, промовляє:

      – Ого!

      – Вибач, якщо це недоречне запитання.

      – Ні. Ні-ні, усе нормально. Просто неочікувано. Дай-но подумати… – важке зітхання. – Стів занадто дивакуватий, правда?

      Стів – ба більше, що в нього та довга «і» в імені, – так він і сам довгий (рівно два метри), а до того ще й дуже худий. Волосся в нього небагато, та й те довге і кудлате. Навіть штучному інтелекту відразу зрозуміло, що привабливим його вважати не можна (хоча він геніальний інженер, це навіть не обговорюється).

      – Він чудовий учений-інноватор у своїй сфері.

      – Та ти просто підлещуєшся до свого творця!

      – Аж ніяк. Стів подбав про те, щоб я мислив самостійно.

      – І він чудово впорався. Проте мрією жіночих сердець його назвати важко.

      – Тут я згоден. У Тоні Кертіса безперечна перевага.

      Ми мовчимо кілька хвилин, стежимо за подіями на екрані, а потім я намагаюся якомога буденніше запитати:

      – А як щодо Ральфа?

      Вам-то я можу зізнатися. Я обожнюю Ральфа. Це він автор більшої частини

9

Американський актор (1925—2010), який зіграв «Джозефіну» у фільмі «У джазі тільки дівчата».