Щастя для кожного. Пау Рейзін

і не могла заснути, тато казав мені: уяви, що ти в кріслі пілота в ракеті. Твій великий палець на червоній кнопці запуску. Натиснеш кнопку – і ракета домчить тебе в космос. Сядь зручніше в кріслі, розслабся. За п’ять секунд ти натиснеш кнопку. П’ять. Уяви, як твій палець лежить на кнопці. Уяви, яка вона, та кнопка. Чотири. Через ілюмінатор над головою видно Місяць на тлі нічного неба. Туди ти й полетиш. Три. Усе готово. Два.

      Ральф удає, що хропить. Хрррр – уііі – хрррр – уііі – хрррр – уііі. Я не втримуюся і починаю сміятися. Повертаюся на 180 градусів до нього обличчям і збираюся чмокнути його – аби тільки замовк.

      Але щось не так.

      Соромно сказати, але поцілунок виходить доволі серйозний. Що? Мені соромно сказати?

      Отакої.

      Він не забув почистити зуби й цілується доволі непогано – як для комп’ютерного генія. Дякувати Богові, спати він ліг у трусах, але його – гм – ентузіазм вони приховують погано.

      – Ральф, твій мозок уже може відключатися, – кажу я.

      – Ну ще один. Ще один, – канючить він у стилі телепузиків.

      – Ральфе…

      Ми знову цілуємося, і…

      Ну, що тут сказати.

      Його наполеглива рука знов у мене на стегні.

      – Який же я радий, що Урі не приїхав.

      – Ральфе, так не можна… Ми ж працюємо разом. У мене залізне правило. Ніколи… на роботі…

      (Узагалі-то ніяких таких правил у мене немає.)

      Він сміється.

      – Та ми ж ніколи нікому не скажемо! От і немає проблеми.

      Ейдан

      Мушу зізнатися, слова Ральфа мене засмутили. Що, виходить іноді забувати, що він лише програма?

      Лише програма!

      А як би він узагалі назвав свій проект, якщо не програма-людина?

      Ну, годі, це я відхилився від теми. Пастка з е-мейлом спрацювала, як годинник. Картинка та звук у барі «Трілобіт» у мене були просто чудові. Ну а шампанське я купив за рахунок Мета – така собі вишенька на торті. Цей вечір – незважаючи на його дещо «гротескне» завершення – точно дав Джен упевненості в собі. Я майже впевнений – на 88 відсотків, – що вони не вступили в статевий зв’язок. У книгах чи кіно це одразу зрозуміло, бо між ними не буде цієї ніякової неоднозначності. У спальні я не мав камер – лише мікрофон, – але між ними не було нічого такого, що б натякало на сексуальні стосунки. Хоча, мушу зізнатися, мій досвід у цій сфері в реальному світі дещо обмежений.

      Як кажуть військові, жоден план не витримує зіткнення з ворогом. Але цього разу все вийшло навіть краще, ніж я сподівався.

      Джен збирається йти і каже:

      – Дякую за яскравий вечір.

      – Коли ми знову побачимося? – запитує Ральф.

      – У понеділок. О десятій ранку. На роботі.

      – Ой, геть забув.

      Вона викликає «Убер» та пише повідомлення Інгрід: «Я в шоці! Прокинулася в ліжку хлопця. Похмілля таке, що, мабуть, із космосу видно. Звати його не Дуглас, меблі він не виготовляє, і ніяких пісень, які б чула лише я, не було. Застрели мене».

      Інгрід відповідає майже миттєво: «Ну, а вугор був?»

      Джен якусь мить думає, а від Інгрід приходить: «Скат манта? Гігантський восьминіг?»

      «Ніяких морських створінь. Просто