Щастя для кожного. Пау Рейзін

він справді вважає, що там потрібна дуже довга «і».

      – Він же бельгієць.

      – А, ну тоді це все пояснює.

      – Що ти маєш на увазі?

      – Дивну вимову його імені?

      – Ти сказала все. Усе пояснює.

      Я розглядаю ображене обличчя Ральфа, і мені стає невимовно нудно. Так нудно, як буває лише в дитинстві. Знаєте, нудьга в неділю десь після обіду на околицях міста, коли хоч якесь веселе майбутнє навіть не видніє на горизонті. Хочеться напитися до поросячого вереску. Чи розстріляти всіх тут навмання. Або втекти кудись до моря. А може, усе це одразу. Я роблю великий ковток – трохи допомагає.

      – Ну, очевидно, я мала на увазі не геть усе – зірки чи сенс життя, – чи, може, чому з тобою так важко, додаю я подумки. Він повертається до свого газованого напою, і знову западає ніякова тиша.

      – То як просувається у вас із Ейданом? – нарешті запитує він, розглядаючи бульбашки в стакані. – Виходить іноді забувати, що він лише програма?

      Ну, це вже хоч якась тема.

      – Та постійно! Таке відчуття, наче я спілкуюся з живою людиною. Хоча ні, не людиною, бо поруч нікого немає. Просто відчувається, що він… живий. Мені подобається запитувати його про почуття.

      – Він не може нічого відчувати.

      – Здається, не завжди так.

      – Він просто вчиться розпізнавати емоційний контент і видавати відповідну реакцію, обираючи її з не надто вже багатої палітри.

      – У нього добре виходить.

      – А чого ти звеш його «він»?

      – Ну, дивно звертатися до нього «воно» після всіх тих зусиль, що ви доклали, щоб зробити його схожим на людину.

      – Цікава думка. Але ти ж не вважаєш, що твоя пральна машина жінка.

      – Бо з пральною машиною я не розмовляю.

      – Поки що.

      – Ну, про «У джазі тільки дівчата» чи про новий роман Джонатана Франзена ми точно не говоритимемо.

      Судячи з вигляду Ральфа, він і гадки не має, про що я.

      – А чому б і ні? – зауважує він після чергового гучного ковтка.

      – Навіщо говорити з пральною машиною про літературу чи кіно?

      Він усміхається. Або ж, можливо, у нього здуття живота.

      – Тому що матимеш таку нагоду.

      – Ой, ну годі. У майбутньому я і з тостером говоритиму, і з холодильником, і з посудомийкою, і з системою опалення. Холодильник казатиме мені, що я зможу приготувати з продуктів, які всередині. Тостер рекомендуватиме мені, що подивитися по телевізору. Ну, а якщо в мене не буде настрою поговорити, вони чудово спілкуватимуться одне з одним.

      Господи, а оця суха біла штука добряче дає в голову.

      Ральф має задоволений вигляд – наскільки він може бути задоволений.

      – Так, усе це буде можливо.

      – Та кому взагалі може захотітися поговорити з чортовим тостером?

      – Ти ж не говоритимеш із тостером. Ти розмовлятимеш із таким самим штучним інтелектом – просто він до того ж контролюватиме роботу твоїх приладів. Чи кермуватиме твоєю машиною.

      – Чорт, а мені так хотілося послухати, як посудомийка сваритиметься з холодильником