Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

знайомий з такими несподіваними відхиленнями від курсу, називає їх «синапсичними[121] стрибками», хоча ми обоє знаємо, що я умисно змінюю тему. Та я лечу вперед, розповідаю йому про «БабунюЛіззі», як я відкрила їй своє ім’я.

      – Чому ти це зробила?

      – Я відчула, що вона намагалася об’єднатися з кимсь. Хіба це не… – точно, он звідки та фраза «Тільки об’єднуйтесь». Хіба не до цього закликав Форстер?[122] Його роман «Маєток Говардс Енд» був офіційним вибором липня у книжковому клубі. – Я хотіла їй допомогти. Хотіла бути ближчою.

      – То був щедрий вчинок, – говорить доктор.

      – Мабуть, так.

      Він посувається у кріслі.

      – Мені здається, ти поступово підходиш до тієї стадії, коли зможеш бачитися з іншими людьми на їхніх умовах, а не лише на своїх.

      – Можливо.

      – Це прогрес.

      Панч прокрався до кімнати й крутиться в мене під ногами, не зводячи погляду з колін. Я підкладаю ногу під стегно іншої.

      – А як справи із фізичною терапією? – далі запитує доктор Філдінґ.

      Я проводжу рукою по своїх ногах і талії, наче демонструю приз на якійсь телегрі. А ще ви можете виграти це занедбане тридцятивосьмирічне тіло!

      – Виглядала й краще. – А тоді, не даючи йому мене виправити, додаю. – Я знаю, що це не фітнес-програма.

      Він усе одно мене виправляє.

      – Це не лише фітнес-програма.

      – Та я знаю.

      – То все йде добре?

      – Я зцілена. Цілком здорова. – Він спокійно мене розглядає. – Справді. Із хребтом усе добре, ребра не зламані. Я більше не кульгаю.

      – Так, я помітив.

      – Але мені треба трохи займатися. І мені подобається Біна.

      – Вона стала тобі другом.

      – Можна й так сказати, – визнаю я. – Другом, якому я плачу.

      – Тепер вона приходить щосереди, правильно?

      – Зазвичай.

      – Гарно, – каже він так, ніби середа – це особливо сприятливий день для занять аеробікою. Він ніколи не бачився з Біною. Не можу уявити їх разом; вони наче з різних вимірів.

      Час завершувати. Мені не потрібно дивитися на годинник, що згорбився на полиці над каміном, як і докторові Філдінґу, – після років практики ми обоє з точністю ледь не до секунди можемо відрахувати п’ятдесят хвилин.

      – Я хочу, щоб ти продовжила приймати бета-блокатори тими ж дозами, – каже він. – Ти приймаєш півтора грами тофранілу.[123] Підвищимо дозу до двох із половиною. – Супиться. – Це пов’язано з тим, що ми сьогодні обговорювали. Мало б допомогти з настроєм.

      – В мене й без того все пливе, – нагадую йому.

      – Пливе?

      – Чи туманиться, мабуть. Чи те, й те.

      – В очах, маєш на увазі?

      – Ні, не в цьому справа. Це як… – Ми вже це обговорювали, невже він не пам’ятає? Чи не обговорювали? Пливе. Туманиться. Мені справді варто випити. – Інколи в мене ніби надто багато думок на раз, докторе. Ніби у мене в мозку переповнене чотирисмугове перехрестя, яке кожен намагається проїхати одразу. – Я дещо знервовано хихикаю.

      Доктор Філдінґ

121

Синапс – місце контакту між двома нейронами, де проходять нервові імпульси.

122

Edward Morgan Forster (1879–1970) – елітарний англійський письменник.

123

Препарат-антидепресант із активною речовиною іміпраміном.